read-books.club » Детективи » Експансія-I 📚 - Українською

Читати книгу - "Експансія-I"

364
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Експансія-I" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 146 147 148 ... 175
Перейти на сторінку:
відповів Штірліц. — Я спробую допомогти вам, сеньйоре Гутієрес. Коли ви хотіли б порозмовляти з цим паном?

— Бажано найближчим часом, до того, як у Мадрід приїде наша банківсько-промислова делегація з надзвичайно широкими повноваженнями, а це буде незабаром.

… Повертаючись додому, Штірліц подзвонив з автомата Роумену; того ще й досі не було ні дома, ні в посольстві; дивно; вони тепер розмовляли по кілька разів на день, і це не було якимсь певним обов'язком, скоріш людською потребою; отак воно, воістину від ворожнечі до симпатії один крок, хоч класики формулювали це інакше: «від любові до ненависті». Чи міняється зміст від перестановки цих компонентів? Бог його знає, життя покаже, хто ж іще…

КРІСТІНА КРІСТІАНСЕН-ІІ

Блас поаплодував наймолодшій співачці ансамблю Пепіті і, ледь обернувшись до Крісти, спитав:

— Подобається?

— Дуже.

— Чесне слово? — Чесне.

— А чому вона вам подобається? Незвичайно? Екзотика? Зігріває серце?

— Просто я люблю Меріме.

— Кого?

— Проспера Меріме… Невже не знаєте?

— Всі іспанці чули про Кармен, чарівна жителька Півночі… Але ж Меріме нічого не розумів у національному характері. Сталося непізнане диво — він випадково попав з цим ім'ям… Воно запам'яталося, припало до смаку… В мистецтві виграє той, хто вміє придумати назву… Мене здивувало, що ви пов'язуєте баєчку француза з виступом нашої Пепіти… Він же зовсім не знав, не розумів циган, їхньої туги, їхнього бентежного духу, безкорисливості…

… В «Лас пачолас» було душно, народу — не протовпишся, всі галасливі, кричать, наче розмовляти по-людськи не. вміють; жестикулюють, мов п'яні, хоча п'ють мало, на відміну від трьох американців чи канадців, що сиділи біля самісінької естради, та Бласа, що й сам пив і уважно стежив, щоб келих Крісти був налитий.

— У вас страшенно галасливі люди, — сказала Кріста.

— Дратує?

— Ні… Просто я не звикла…

— Обтічна відповідь, — мовив Блас. — Я запитаю інакше: після відвідин Іспанії вам захочеться повернутися сюди ще раз? Чи ждете й не діждетеся, коли б якнайшвидше податися додому?

— Хочу повернутися.

— Щаслива північна жінка, — зітхнув Блас. — Як це для вас просто: приїхати, поїхати… А от мене нікуди не пускають, навіть у Португалію.

— Чому?

— Неблагонадійний… Хоча, — він посміхнувся, — я тут бачу бодай ще трьох неблагонадійних…

— Як розуміти «неблагонадійний»?

Він зовсім близько присунувся до жінки; його обличчя змінилося в одну мить:

— Ви що, не знали окупації?

— Знала… Чому ви розсердились?

— Тому що, як я чув, під час окупації в усіх країнах Європи неблагонадійними вважали тих, хто дозволяв собі розкіш мати власну точку зору. Про це знали всі. Чи я неправду кажу?

— Правду, — відповіла Кріста, трохи відсунувшись від нього, бо чим більше Блас пив, тим ближче притулявся до неї, але робив це не вульгарно й вимогливо, а якось обережно, необразливо.

— Ви тут побачили ще трьох неблагонадійних… Хто вони?

— Тобто як це хто? — він посміхнувся. — Мислителі. Як правило, неблагонадійними стають люди найнадійніші… Знаєте, яким я був патріотом Франко? О-ля-ля! — він так сильно замахав пальцями в себе перед носом, що Крісті здалося, немовби вона почула хрускіт кісточок.

— Чому ви перестали бути патріотом Франко?

— Я образився, — відповів Блас і відпив ще один ковток вина. — Як і всі іспанці, я легко ображаюсь. Ми взяли в арабів їхню чутливість до образи, але не перейняли у євреїв їхню тверезу розважливість. Я був газетярем, до того ж, Слово кабальєро, зовсім непоганим. Я друкувався в «ABC» і виступав по радіо, а вже тут, у Андалусії, я взагалі був першою людиною, «золоте перо», а не Блас де ля Фуентес-і-Гоморра… Це я, — пояснив він, — пробачте на слові.

— Чому ви образились? — твердо спитала Кріста. — І на кого?

— Тепер про це навіть смішно говорити… Роки — кращі маестро, вони вчать мудрості по прискореній програмі… Е? Непогано я закрутив, правда? Не сердьтеся, я це запишу, я почав записувати деякі фрази, — пояснив він. — Не покладаюсь на пам'ять, бо найцікавіше приходить в мою голову після другої пляшки…

Він витяг із спідньої кишені свого балетно-обтягнеиого піджака плоску, як дощечка, записну книжечку з якимсь химерним вензелем, тисненим по темно-коричневій шкірі, вийняв з неї плоский олівчик; грифель був так гостро підструганий, що нагадав Крісті зуб білки, швидко записав щось і сказав:

— Як кожен інтелектуал, я працюю над книжкою. Я почав її до того, як мені дали по шиї. Потім я переробив написане, міняючи зміст на прямо протилежний, валячи попередні догми. Коли ж мені пригрозили трибуналом, я перекреслив два варіанти і написав третій, наближений до першого, екзальтованого, але відтоді як мене позбавили права друкуватися в газетах і я живу з випадкових приробітків на фірмах, почав карпати новий варіант, наближений до другого, в якому я викривав існуюче… Всі ті, хто не зміг добитися успіху, викривають, ви помітили? Або ж ті, що вже вилізли на вершину, — тим ніхто не перешкодить, вони на Олімпі. Гюго хотіли судити, то він поїхав собі в Лондон. Толстого відлучили од церкви, але не могли позбавити права молитися в своїй садибі, кімнат графу вистачало… Я вас не заговорив?

— О, ні, — відповіла Кріста, — мені цікаво вас слухати…

— Але не думайте, що я можу говорити тільки про людські образи! Ви дуже неприступні, а ми, іспанці, можемо бути справжніми ідальго лише тоді, коли відчуваємо бодай невеличку зацікавленість жінки. Якби я відчув, що вас цікавить не тільки моя боротьба з покидьками, а я сам по собі, Блас де ля Фуентес-і-Гоморра, то розмова могла б перейти в інше русло…

— Нехай краще вона йде по старому руслу, — посміхнулася Кріста. — Не сердьтеся, будь ласка…

— Ви заміжня?

— Я маю друга.

— Хочете, я перекладу вашу відповідь на хорошу іспанську?

— Хочу.

— По-іспанськи вашу фразу треба сказати так: «Ідіть-но ви під три чорти!»

— О, ні! Як же я можу проганяти такого дбайливого гіда?!

Чорт забирай, подумала вона, відчувши, що починає п'яніти. Навіщо мені вислухувати його історії й сидіти тут після того, як концерт цієї куцої Пепіти закінчився? Треба повертатися в готель, подзвонити Полу, прийняти душ і лягти спати. Але ж мене зламали, мене привчив Гаузнер до того, щоб запам'ятовувати кожне слово будь-якої людини, яка вступила зі мною в контакт. «Людина — це цілий світ, — говорив він. — Ти повинна колекціонувати світи, що входять у твою орбіту. Наша планетарна система побудована за принципом агресивного недовір'я. Нападає тільки той, хто впевнений, що його маса — більша. Решта — згорають, наближаючись до інших тіл. Зібравши в свій гербарій різновидності всіх світів, ти зможеш калькулювати вагу, напрямок і тенденцію, ти станеш

1 ... 146 147 148 ... 175
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експансія-I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Експансія-I"