read-books.club » Детективи » Убивчий білий, Джоан Роулінг 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Убивчий білий" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 145 146 147 ... 173
Перейти на сторінку:
у твоєї роботи, але ти маєш дбати про себе, якщо і далі хочеш працювати. Якщо тобі треба відпочити...

— ...це останнє, чого я хочу...

— Йдеться не про те, чого ти хочеш, а про те, чого ти потребуєш.

— Сказати тобі дивну штуку? — спитала Робін. Чи то через ковток шампанського, чи з інших причин її настрій став дивно піднесеним, язик розв’язався.— Можна було б подумати, що минулого тижня я матиму купу панічних атак. Я шукала собі житло, я їздила по всьому Лондону, і ззаду повсякчас підходили люди... То мій триґер,— пояснила вона.— Коли ззаду хтось підходить, а я цього не бачу.

— Та це й без дідуся Фрейда зрозуміло.

— Але я була в нормі,— провадила Робін,— а все тому, що не мусила...

Вона замовкла, але Страйк наче здогадався, яким мало бути закінчення речення. Він ризикнув і мовив:

— Цю роботу майже неможливо виконувати, коли вдома в тебе діється казна-що. Я знаю це з власного досвіду.

Зрадівши, що її розуміють, Робін випила ще шампанського і квапливо додала:

— Гадаю, мені ставало гірше від того, що треба було все приховувати, робити вправи потай, бо за найменшої підозри, що я не у стовідсотковій нормі, Метью знову починав кричати на мене, що не кидаю роботу. Я думала, що то він дзвонив мені вранці, тому й не хотіла брати слухавку. А коли Вінн почав казати на мене всі ті речі, то... власне, я ніби взяла слухавку. Не треба мені, щоб якийсь Вінн мені розповідав, що я — просто пара цицьок на ніжках, дурепа, яка дурить саму себе, вважаючи, що з неї є ще якась користь.

«Оце таке тобі казав Метью?» — подумав Страйк і уявив кілька виховних заходів, які Метью пішли б на користь. Повільно, обережно він сказав:

— Те, що ти жінка... Я дужче хвилююся, коли ти на вулиці сама, ніж хвилювався б за чоловіка. Вислухай мене,— твердо додав Страйк, коли Робін запанікувала і розтулила була рота.— Мусимо бути чесними одне з одним, бо інакше ми пропали. Послухаєш? Ти врятувалася від двох убивць завдяки своїм навичкам і розуму. Готовий об заклад битися, що клятий Метью не зміг би так. Але я не хочу третього разу, Робін, бо тобі може не пощастити.

— Ти кажеш, щоб я поверталася до роботи в офісі...

— Можна я закінчу? — суворо спитав Страйк.— Я не хочу Тебе втратити, бо ти в мене найкраща. В кожній справі, яку ми розслідували, відколи ти до мене прийшла, ти знаходила докази, яких я не знайшов би, і змушувала говорити людей, яких я не розговорив би. Ми досягли того, що маємо, великою мірою завдяки тобі. Але якщо ти стикнешся з буйним чоловіком, то завжди будеш слабшою за нього, а мені за тебе відповідати. Я — старший партнер, ти можеш подати позов...

— Ти боїшся, що я буду позиватися?..

— Ні, Робін,— жорстко відповів Страйк,— я боюся, що тебе десь уб’ють, і я матиму це на своєму сумлінні решту життя.

Він відпив ще пива і мовив:

— Мені треба знати, що в тебе здорова психіка, якщо я посилаю тебе на вулицю. Я хочу мати залізну гарантію, що ти даєш раду нападам паніки, бо якщо ти не впораєшся, відповідальність ляже не лише на тебе.

— Добре,— тихо відповіла Робін, а коли Страйк звів брови, додала: — Я це серйозно кажу. Я робитиму те, що треба. Чесно.

Натовп навколо паддоку ставав чимдалі щільнішим. Вочевидь, зараз проведуть учасників прийдешнього забігу.

— Як там справи з Лорелеєю? — спитала Робін.— Вона мені подобається.

— Тоді, боюся, я маю для тебе ще погані новини, бо за минулі вихідні розійшлися не тільки ви з Метью.

— Ох, чорт. Вибач,— сказала Робін і сховала засоромленість у новому ковтку шампанського.

— Як на людину, яка не хотіла пити, ти йому швиденько даєш раду,— весело зронив Страйк.

— А я тобі не казала, ні? — спитала Робін, раптом щось згадавши, і підняла зелену пляшечку.— Я знаю, де раніше бачила «Blanc de Blancs», і то було не на пляшці... але справі це не допомагає.

— Кажи.

— У «Le Manoir aux Quat’Saisons» є номер з такою назвою,— відповіла Робін.— На честь, знаєш, Раймона Блана, шеф-кухаря, який заснував готель. Така собі гра слів. «Blanc de Blanc» — без «s» у кінці.

— Це там ти була на річницю?

— Так. Але не у «Блан-де-Блані». Нам це було не по кишені,— відповіла Робін.— Пам’ятаю тільки, як проходили повз указівник. Але так... там ми святкували паперове весілля. Паперове,— зітхнула вона,— а дехто аж до платинового доживає.

В паддок якраз вивели кількох чистокровних коней темної масті. Жокеї в шовку сидять верхи, мов мавпочки, стайничі ведуть нервових істот — шовковисті крупи, хода підстрибом. Страйк і Робін одні з небагатьох не витягнули шиї, щоб краще роздивитися коней. Не даючи собі отямитися, Робін підняла тему, яку хотіла обговорити найбільше.

— То ти з Шарлоттою розмовляв на параолімпійському прийомі?

— Так,— відповів Страйк.

Він глянув на неї. Робін і раніше нарікала, що Страйк легко читає її думки.

— Шарлотта не має жодного стосунку до того, що ми з Лорелеєю розійшлися. Вона тепер заміжня.

— Ми з Метью теж були одружені,— нагадала Робін, ковтнувши ще шампанського.— Сару Шедлок це не спинило.

— Я не Сара Шедлок.

— Звісно, що ні. Якби ти був такий самий збіса противний, я б з тобою не працювала.

— Можеш так і рекомендувати мене новим працівникам. «Не такий збіса противний, як жінка, що злягалася з моїм чоловіком». Повішу в рамочку.

Робін засміялася.

— Знаєш, у мене теж є теорії щодо того «Blanc de Blancs»,— сказав Страйк.— Я оце переглядав той перелік Чизвеллових справ, намагався викреслити варіанти і підкріпити одну теорію.

— Яку теорію? — зацікавилася Робін, а Страйк відзначив, що навіть після півпляшки шампанського, з розваленим шлюбом і перспективою жити в закутку аж в Кілбурні, Робін не втратила гострого інтересу до справи.

— Пам’ятаєш, я казав тобі, що за всією історію з Чизвеллом стоїть щось велике, щось фундаментальне? Чого ми поки що не бачимо?

— Так,— кивнула Робін,— ти ще казав, що воно майже на поверхні.

— Добра пам’ять. Отже, деякі обмовки Рафаеля...

— Ну, в мене вже перерва,— мовив знервований жіночий голос поруч.

1 ... 145 146 147 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивчий білий, Джоан Роулінг"