Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Ульф зупинився, повільно поставив ліхтар на землю, оголив меч і недбало сперся на нього, даючи супернику можливість самому вирішити, наскільки наближатися.

Анвар рушив назустріч і, зупинившись за кроків із десять, жартівливо вклонився.

— Яка несподівана зустріч! Чи очікувана, лорде Анваре?

— Надзвичайно приємна, лорде регенте. Зворушений цим візитом і тим, що вирішили приділити мені увагу особисто. Боюся, з Вашими нишпорками мені говорити занадто нудно.

— А зі мною, отже, цікаво? Чому ж раніше не знайшли в собі сил поділитися планами? Запевняю, це була б захоплива бесіда.

— Не хотів псувати іншим задоволення. Ви так кумедно метушилися, розшукуючи ворога де завгодно, тільки не в себе під носом. Погодьтеся, коли ще випаде нагода помилуватися подібною виставою?

— Справді. Лорду Зафіру, лорду Вафі та верховному жерцеві, без сумніву, не знайшлося б чим заперечити.

— Вони самі винні, — різко підняв голову Анвар. — Єдина, перед ким мені трохи ніяково, — це пані Лейла. Втім, вона прекрасна навіть у горі. Коли все втихомириться, думаю, я допоможу їй знайти розраду.

— Ви погано її знаєте.

— Вона — продажна повія, можливо, дорожча та розкішніша за інших, але знаєш одну — знаєш всіх. Мінливу жіночу натуру й потяг до розпусти не сховає ані одяг, ані титул, ані навіть імператорський вінець. Особливо імператорський вінець. Адже я маю рацію, лорде регенте? Чи заперечите?

— А ось це вже не Ваша справа, — голос Ульфа залишився спокійним і байдужим. — Уміння з гідністю прийняти відмову жінки, не опускаючись до образ за чужою спиною — хороша навичка. Але у Вас, схоже, її немає.

Анвар трохи зіщулився, на мить в очах його спалахнули іскри, але одразу згасли — аристократ дуже швидко опанував себе.

— Думаю, на цьому обмін люб'язностями можна припинити? — Ульф запитально підняв брову. — Упевнений, і Вам, і мені дорогий час. Я прийшов, щоб попередити: Ви обвинувачуєтеся в численних убивствах, розпалюванні заворушень і зраді трону. Складіть зброю і дайте жерцям затримати Вас, тоді вас судитимуть по людських законах й навіть, можливо, пом'якшать вирок. Або, звичайно ж, ви можете вбити мене, зрівняти палац із землею, спалити місто вщент і одягти на себе вінець роду Фарріт просто зараз. Але не мине й двох місяців, як під стінами Дармсуда зберуться армії півночі, заходу, півдня та сходу. Запевняю, вони об'єднаються, щоб помститися безродному вискочці за його нахабство. Магія не врятує Вас, якщо проти виступлять тисячі людей. Вас на мотузці протягнуть по всій столиці, а вмирати Ви будете довгі дні, задихаючись від власних криків. Я ж пропоную Вам милосердну і швидку смерть.

— Жартуєте? — розсміявся Анвар. — До чого мені це? Ви в моїх руках. До завтрашнього ранку я буду єдиним претендентом на вінець імператора. Я щедрий, а мої навички щодо керування симпатіями людей суттєво перевершують ваші вміння або можливості того ж Сабіра та його предків. Я зумію домовитися, підкуплю всіх, кого захочу. Не грошима, ні. Дай людині бажане — і вона не стане сперечатися, — Анвар склав руки на грудях, погляд його поважчав, голос налився сталлю: — Якщо підкоритеся мені зараз, я забуду про наші сварки. Ви розумна людина, зухвала, хоробра, щиро подобаєтеся мені. Трону стануть у пригоді такі піддані. Звичайно, титул регента стане непотрібним, та й місце в малій раді я запропонувати не можу, але якщо Ви від імені Недоре, Міати та Зелених островів візьмете на себе обов'язок визнати мене законним імператором, то незабаром відправитеся додому: до сестри в білокам'яний Кінна-Тіате.

— Ви, здається, забули, що в Недоре є законна правителька, і це леді Йорунн, а не я.

— Вона — Ваш давній друг, учениця і вихованка. Упевнений, герцогиня прислухається до Вас і не стане оскаржувати Ваше рішення. До того ж, вона самотня, молода, і кажуть, дуже приваблива. Хтозна, можливо тепер, коли герцог мертвий, Ви займете його місце в серці Йорунн, її ліжку і на герцогському престолі?

— Та от халепа: боюся, моє серце вже не вільне.

— О небо! Який же я забудькуватий, ніяково навіть, — Анвар нарочито награно сплеснув руками. — Ясновельможна пані, прекрасна Арселія, імператорська хвойда! Згоден, вона приваблива, розумна і, напевно, гаряча в ліжку. Упевнений, багатьом буде не вистачати її товариства. Прийміть мої співчуття, впевнений, час допоможе Вам змиритися з цією втратою.

Якраз у цю мить зі сторони палацу сліпуче спалахнуло, а незабаром до храмового пагорба докотився гуркіт вибуху. Співрозмовники обернулися до пожежі одночасно: Анвар — з посмішкою переможця на обличчі, Ульф — із жахом.

— Ось і все, — тихо зазначив Анвар. — Якщо Арселія із сином не загинули відразу, то мій друг простежить, щоб рід Фарріт закінчився якомога швидше. Ви більше не зв'язані з цією жінкою ні домовленостями, ні почуттями, ні обов'язками. Ну що, приймаєте мою пропозицію тепер?

На обличчі аристократа грали відблиски полум'я, він дивився на Ульфа спокійно і впевнено, вже святкуючи перемогу.

— Схиліться, Ульфе Ньорд, — голос його налився міццю. — Ви боролися до кінця, Вам нема в чому звинувачувати себе. Це не програш, це — розумний відступ. Немає сенсу пручатися тепер і віддавати своє життя заради мерців.

Стовп полум'я осів, але до неба тяглися клуби диму, підсвічені помаранчевим і червоним. Обличчя північанина посіріло, коли він повернувся до Анвара.

— Я обіцяв тобі швидку смерть, потворо, але тепер можеш про це забути: вмирати ти будеш довго.

Його меч піднявся, описавши блискуче півколо. Анвар відступив назад.

— Чистий і шляхетний до самого кінця. Красиво, але нерозумно. Напевно, мені саме час навчитися приймати відмови, — в його пальцях заклубочилися біло-блакитні розчерки, які враз набували форму безлічі гостро заточених лез. — Не хочете по-доброму, зіграємо жорсткіше. А заручник може виявитися не менш корисним, ніж підданий.

Повітря, яке розсікали десятки гострих граней, застогнало. Анвар змахнув рукою, світло ліхтаря відбілося у відображеннях. Ульф різко відхилився в сторону від напрямку удару й встиг відбити кілька з них, тож велика частина лез покришилася об каміння, пролетівши мимо цілі. Площа спалахнула білим, коли Анвар розвернув захисні контури, відсікаючи шлях будь-якій людині, що могла б кинутися до регента на підмогу. У цьому мертвотному світлі обличчя мага набуло вигляду застиглої маски.