Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

За цією нормою забезпечуються харчуванням засуджені, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівнів безпеки; засуджені, які тримаються у звичайних жилих приміщеннях виправних колоній максималь­ного рівня безпеки; засуджені, які тримаються у ПКТ виправних колоній мак­симального рівня безпеки і залучаються до роботи; засуджені, які залишені у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування; засуджені, які трима­ються у транзитних камерах слідчих ізоляторів, під час переміщення з одного місця відбування покарання до іншого.

За енергетичною цінністю вказані норми харчування відповідають офі­ційним медичним рекомендаціям щодо харчування осіб залежно від інтен­сивності праці, але асортимент продуктів безумовно повинен бути більш ши­роким.

5. Приймання засудженими їжі відбувається у години, встановлені розпо­рядком дня, окремо за структурними дільницями виправної колонії, відділен­нями та бригадами з урахуванням їх надійної ізоляції в їдальні, а на контрагент­ських об’єктах — у спеціально відведених для цього місцях.

Якщо їдальня розташована на межі житлової і виробничої зон, приймання їжі робочою зміною може організовуватися в їдальні, але із забезпеченням ви­мог ізоляції засуджених, які перебувають в житловій зоні, від засуджених, які працюють на виробництві.

Засуджені, яких тримають у камерах, їжу приймають у жилих або робочих камерах.

6. Вартість речового майна, яким забезпечуються засуджені, утримується з їх заробітку. За бажанням засуджених вартість цього майна може повністю або частково оплачуватися коштами з їх особових рахунків. У разі відсутності таких для утримання вартості одягу і взуття у поточному місяці заборгованість за вказані предмети речового майна стягується в наступні місяці до повного її погашення. Після оплати вартості отриманого майна воно переходить у влас­ність засуджених.

Вартість харчування із заробітку засуджених вираховується щомісячно з дня перебування їх у виправній колонії. Вартість харчування, не стягнута у поточному місяці із засуджених через низький заробіток або його відсутність, у наступні місяці не стягується.

Засуджені, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня без­пеки з полегшеними умовами тримання, а також у дільницях соціальної реабі­літації, харчування і речове майно придбавають за власні кошти. Комунально- побутові послуги оплачуються ними на загальних умовах за встановленими тарифами.

7. У частині 4 ст. 115 КВК України перераховані певні категорії засудже­них, яким харчування, одяг, взуття, білизна й комунально-побутові послуги надаються безоплатно. Це: 1) неповнолітні; 2) інваліди першої та другої груп; 3) жінки з вагітністю понад чотири місяці; 4) непрацюючі жінки, які мають ді­тей у будинках дитини при виправних колоніях; 5) непрацюючі чоловіки ві­ком понад шістдесят років і жінки понад п’ятдесят п’ять років (якщо вони не одержують пенсії); 6) засуджені, звільнені від роботи через хворобу, в тому числі хворі на активну форму туберкульозу.

Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з при­чин, від них незалежних (карантин, погодні умови чи інші форс-мажорні об­ставини), і не отримують за цей час заробітну плату, харчування, речове май­но і комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за ра­хунок кошторису виправної колонії.

8. Вагітним жінкам і матерям-годувальницям окрім безоплатного надання харчування, одягу, взуття, білизни і комунально-побутових послуг, згідно з ч. 3 ст. 115 КВК України, створюються також поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування.

Засуджені жінки, які проживають за межами виправної колонії, та їхні діти віком до трьох років забезпечуються харчуванням, речовим майном за нормами, встановленими для вагітних жінок і матерів-годувальниць, які пе­ребувають у будинку дитини при виправних колоніях. За бажанням засу­дженої на період звільнення її від роботи їй та на її дитину може видава­тися грошова компенсація за харчування і речове майно в установленому у виправній колонії розмірі. Після закінчення післяпологової відпустки адмі­ністрація колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на контрагентських об’єктах.

Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у влаштуван­ні їх дітей у ясла. При потребі на період робочого дня матерів їх діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних колоніях.

9. Засуджені можуть певну частину грошей зі своїх особових рахунків ви­трачати на покращення свого матеріально-побутового забезпечення. Частина 6 ст. 115 КВК України дозволяє засудженим крім граничних сум на придбан­ня продуктів харчування і предметів першої потреби (ст. 108 КВК) додатко­во придбавати взуття і одяг, у тому числі спортивний, оплачувати лікуваль­но-профілактичні послуги, що надаються додатково за призначенням лікаря, отримувати необхідне за медичними показаннями дієтичне харчування. Для використання коштів на ці цілі потрібен дозвіл адміністрації.

1. У місцях позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-про­філактичні заклади, а для лікування засуджених, які хворіють на активну фор­му туберкульозу, — заклади на правах лікувальних. Для спостереження та лі­кування хворих на інфекційні захворювання в медичних частинах колоній створюються інфекційні ізолятори.

2. Лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і проводиться відповідно до законодавства про охорону здоров’я. Адміністрація колоній зобов’язана виконувати необ­хідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених. Засу­джені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і загаль­ної гігієни, вимоги санітарії.

3. У разі заявленої засудженим відмови від прийняття їжі, якщо це загро­жує його життю, допускається примусове годування за медичним висновком.

4. Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, орга­нізації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілак­тичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров’я і за­лучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається норматив­но-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров’я України.