Читати книгу - "Домбі і син"

ставала зовсім інша, буря в її душі стихала і навіть гордість її упокорювалась? Невже ж та сама жінка сиділа поруч неї в кареті, тримаючи руки дівчини в своїх і, прохаючи про любов та довір'я, притискувала до грудей її гарненьку голівку, ладна накласти життям, аби вберегти її од усякого лиха?

О, Едіт, добре було б, якби ти й справді наклала життям у цю хвилину! Набагато краще, мабуть, загинути отак, Едіт, ніж діждати своєї смерті.

Вельмишановна місіс Ск’ютон, яка готова була думати про що завгодно, тільки не про смерть, бо, як і більшість порядних людей різних часів, завжди відвертала від неї обличчя й навіть слухати не хотіла про цю ницу вискочку, що зрівнює всіх, — отже, вельмишановна місіс Ск’ютон найняла будинок на Брук-етріт, біля Гросвенор-скверу, що належав одному її поважному родичеві (з коліна кузена Фінікса), який не жив у місті і який щонайлюб’язніше погодився випозичити свій будинок для весільної церемонії, сподіваючись таким чином позбавити себе надалі від будь-яких дарунків чи позичок місіс Ск’юточ та її доньці. За таких обставин задля доброго імені родини слід було показатися якнайпристойніш, тож місіс Ск’ютон удалася до підприємця, що мешкав у парафії Мері-Ле-Боу і постачав дворянству та поміщикам щонайрізноманітніші речі, починаючи від сервізів і кінчаючи армією лакеїв, та з його допомогою вмить стягла у будинок срібноволосого дворецького, оплаченого додатково за його показний вигляд старого слуги родини, двох височенних молодиків у лівреях і добірний, штат кухонної челяді, після чого серед прислуги з'явився поголос, ніби паж Візерс, звільнений раптом од своїх численних хатніх обов'язків та від штовхання крісла на колесах (несполучного із столичним побутом), раз у раз протирав собі очі та щипав ноги, щоб переконатися, чи не заспав він, бува, під повіткою лімінгтонського молочника і чи не сниться йому чарівний сон. Коли з того ж джерела у той же будинок надійшло столові срібло, порцеляновий посуд і деякі інші предмети побуту, включаючи гарненьку бричку з парою гнідих коней, місіс Ск’ютон вмостилася серед подушок на найбільшій софі, прибрала позу Клеопатри й довела весь свій двір до бойової готовності.

— А як поживає моя чарівна Флоренс? — спитала місіс Ск’ютон, коли її дочка, разом із своєю підопічною ввійшла до кімнати. — Мусиш підійти поцілувати мене, серце.

Флоренс розгублено шукала ненарум’янене місце на обличчі місіс Ск’ютон, коли ця леді полегшила їй завдання підставивши вухо.

— Едіт, голубко, — сказала місіс Ск’ютон, — безперечно, я… стань трохи ближче до світла, золотко Флоренс!

Флоренс, почервонівши, сповнила її прохання.

— Ти не пригадуєш, голубко Едіт, якою ти була у віці нашої неоціненної Флоренс або трохи раніше?

— Я давним-давно забула, мамо.

— Бо я, голубко, — сказала місіс Ск’ютон, — безперечно, у цій нашій надзвичайно милій приятельці бачу тебе І це показує, що може зробити виховання, — додала вона тихіше, даючи розуміти, що виховання Флоренс далеко ще не завершене.

— Звичайно, воно багато робить, — сухо відповіла Едіт.

Мати гостро глянула на неї і, почуваючи, що ступила на непевний грунт, змінила тему:

— Мусиш іще раз поцілувати мене, любонько Флоренс.

Флоренс, звичайно, скорилася й знову приклала губи до вуха місіс Ск’ютон.

— Ти, безперечно, чула вже, моя крихітко, — мовила місіс Ск’ютон, затримуючи її руки в своїй, — що твій тато, якого всі ми безтямно, до обожнення, любимо, за тиждень має одружитися з моєю коханою Едіт?

— Я знала, що це буде незабаром, але не знала, коли саме, — відповіла Флоренс.

— Невже ти не сказала про це Флоренс, неоціненна моя Едіт! — весело під'юдила її мати.

— Чого б то я їй мала казати? — відрубала Едіт таким несподівано різким голосом, що Флоренс ледве впізнала його.

Тоді місіс Ск’ютон, переходячи на безпечніший грунт, сказала Флоренс, що батько її обідатиме в них сьогодні і, прийшовши прямо з контори, безперечно, буде приємно вражений, побачивши тут свою доньку, — він-бо не знає для чого Едіт привезла її сюди, і, на думку місіс Ск’ютон, буде просто як не свій від захвату. Флоренс ця новина стурбувала, а що час обіду наближався, неспокій гнітив її дедалі більше і зріс настільки, що, якби вона знала, під яким приводом, не зачіпаючи батька, можна відпроситися додому, то побігла б туди з усіх ніг, пішки й без капелюха, — аби тільки не наразитися на його незадоволену гримасу.

Перед самим обідом вона вже ледве зводила дух і боялась підійти до вікна, щоб він, бува, не побачив її з вулиці. Хотіла побігти нагору і там заспокоїтись — але боялася, що наскочить на нього у дверях. До того ж бідолашній здавалося, що їй забракне сил зійти вниз, якщо її покличуть до батька. Катована цими страхами, сиділа вона коло Клеопатри, силуючи себе слухати балаканину шановної леді й одповідати їй, коли тут на сходах почулися його кроки.

— Це він! — зірвалася з місця Флоренс. — Він іде сюди!

Клеопатра, що в своєму примолоджуванні завжди була грайливо настроєна і в своїй самозакоханості не цікавилася настроями — інших, штовхнула Флоренс за софу й накрила її шаллю, готуючи приємний сюрприз містерові Домбі. Все це відбулося так швидко, що за мить Флоренс зачула ті страшні кроки вже в кімнаті.

Містер Домбі привітався до майбутньої тещі й до своєї нареченої. Доньку ж його цей зимний і ніби чужий голос вкинув у дрож.

— Ходіть сюди, мій любий Домбі, і скажіть мені, як поживає ваша гарненька Флоренс, — мовила Клеопатра.

— Дуже добре, — відповів містер Домбі, підходячи до софи.

— Вдома вона?

— Вдома.

— А ви певні, любий мій Домбі, — з чарівною жвавістю спитала Клеопатра, — що ви не обманюєте? Не знаю, що скаже з цього приводу моя кохана Едіт, але, слово честі, я боюсь, що ви — найоблудніший з мужчин, любий мій Домбі.

Мабуть, він такий і був і його спіймали на гарячому, викривши величезний, досі не чуваний і не бачений обман, бо, коли місіс Ск’ютон підняла шаль і під нею містер Домбі побачив бліду, як мара, тремтячу Флоренс, він був збентежений, як ніколи. Не встиг він