Читати книгу - "Під Савур-могилою"

на Лівобіччі,— присів на краєчок лавиці без запрошення Лавро,— Юрій-Гедеон-Венжик ніби запевняв утікача з ординського ясиру Павла Блощицю, що він клопочеться перед султаном про вивільнення й передачу під його руку ув'язненців цареградської фортеці, а їх ніби понад тисячу душ там,— спішив Лавро Гук оповістити новину.— А ще Юрґій казав Блощиці, що коли дійде до війни, то щоб усі сармати кінно й збройно йшли до нього, як ішли до Разів, для спасіння й промислу. А стародубського Петра Рославця та протоієрея Адамовича гетьман Самойлович віддав стрілецькому бояринові, а той погнав їх з родинами до Сибіру. Переяславський полковник Дмитрашко та прилуцький — Горленко також ув'язнеш в Батуринській цитаделі за ворохобство проти гетьмана. А ще, даруйте, полковнику, сотник гетьманових сердюків повідав мені в корчмі турусу про те, що Дорошенкові цар Федір на догоду Запорогам пожалував боярський ранг і подарував Ярополче містечко з осідками як пожитковий утримок до кінця живота, а ще взяв його братів Андрія і Григора до себе на службу. Даруйте на слові, яку небилицю купив, таку й продаю,— не знав сотник, як сприйме ту чутку кошовий.— Цар Федір ніби відпустив Григора за родиною додому після наколінної поклятьби.

— Ні, Лавре, то, мабуть, не небилиця, бо цар і гетьман бояться сув'язі Юрґія з Дорошенком та з нами, а тому й віддалили почесно гетьмана під Тулу в фаворі,— заходив Сірко від тої новини по канцелярії.— Як же спритно думні бояри вміють нас нами воювати! Нацьковами, обмовами, оббріхами, підступними турусами, фальшуваннями, каверзами всілякими впрягти у «Велику Русію», крім Самойловича, уже й Дорошенків, як, здругобіч, впряжено нещасного Юрґія за велику Ісламію, а Гоголя — за отаку ж Польщу. Горе нам, горе, нещасним, від неситооких сусідів! Одно ж братовбивство у нас повсюдне і в майбутньому! Ти іди, сину, і попроси напарників від мого імені швидко зготуватися в Подільський похід для прийому ясирників, а я помислю, як нам повестися надалі,— відпровадив нарешті Сірко сотника.

Того ж дня кошовий покликав до себе обозного Григора Пелеха, який по чималій перемозі згодився дати Гукові запасну зброю і почати алярмово, звівши тартаки-пильні, будувати нові гончаки-човни й плоти з огляду на можливість війни між царством і Портою. Сірко ледве встиг пообідати, думаючи про «згони» рідної людності царем і гетьманом із Правобіччя на Оріль, про які розповів йому Пелех, як його потурбував писар Андрій Яковля, сповістивши, що в Кіш прибилися посланці хана і Юрґія з листами. Сірко захрестив обід і швидко пішов у канцелярію, аж писар не встигав за ним. Яковлі навіть здалося, що кошовий чекав тих листів і посланців.

В Юрґієвому листі писалося таке: «Звертаюся до вас, січовиків-низовиків, як син батька нашого Богдана, і кличу прийти мені у поміч і здобути тим велику милість султана турецького на вольності ваші в прийдешньому. Бо як від джерела всі струмені-нурти витікають, так і від вас, Війська Запорозького, всяка основа-залада виходить. Отож, значкові, якщо ви прихильні, то негайно йдіть у мої стольні Бендери на Дністрі. З Божою милістю, після ради, як нам далі діяти, ви вернете назад з ясністю становиська, новими силами і надіями на краще прийдешнє. Запрошую — Венжик-Гедеон-Георг-Юрій, князь русинський і сарматський та гетьман запорозький».

— Прочитай-но, пане Андрію, ще раз спочатку, та не спіхом, хай утямлю написане,— наказав Сірко, прослухавши листа,— тяжкі, видно, йдуть до нас часи,— всівся кошовий, розпалюючи файку.— Перепиши дослівно і лиши в люстраціях, а листа пошлемо Самойловичеві, то, може, знову перепустить наші валки-батови зі збіжжям через переправи за вірність,— презирзливо посміхнувся собі в ус Сірко і заходив, як завжди в клопоті, по канцелярії.— Переписав? Читай листа від хана Селім-Гірея, послухаємо, що той, сердега, пише нам із-під султанового чувака.

«Славні запорожці: каймакали, аги, юзбаші! Ви писали нам, що хочете жити з усіма сусідами в дружбі, братстві й мирі, то ми теж, знаходячись під Портою так же, як ви тепер під Москвою, вирішили жити з вами в мирному сусідстві і не лише на випаси мати з вами домови, а й на спільний захист наших осідків від адверсорів,— читав писар Андрій Яковля ханового листа-супліку.— Минулорічні збитки і недешкрети, що вчинили вам наші акинджі і нападники з острова, ви нам даруйте, бо ж вернули ви все сторицею нападом на Ханство, як даруйте і наші невільні походи у ваші землі».

— Бач, що плете бідний наш друг — хан! А ти кажеш...— перебив Сірко писареве читання.— Читай, що там ще він бреше?

«Прохально пропоную через мого довіреного посланця мурзу Тегія відписати мені, коли ми можемо ще раз зустрітися як добрі сусіди та про все потрактувати. Раджу вам викупити десять аманатів-сердюків гетьманових і їх наставцю Братка та боярина Дворецького всього за тисячу золотих алтинів чи, може, й тих чотири тисячі полонених, що нами взято у війні з Польщею. Чекаю від вас відповіді. Зичливий вам хан орди Кримської, малої Ногайської і Буджацької Селім-Гірей».

— Не дурна губа в хама Селіма,— затарабанив Сірко пальцями по столу в задумі,— хоче з нами дружби тепер, як в Правобіччі вже немає кого людоловити, окрім хіба Запорогів та Великолужжя, на які в нього кишка тонка. Напиши йому, пане Андрію, шанобливо, що на аманатів-сердюків із Братком ми пришлемо викупців, якщо хан здешевить ціну, а за Дворецького нехай трактує з царем, бо він не наш, хоч і взятий у Києві. Про зустріч мою з ханом напиши, що радо помислимо на черговій кошовій раді, не вказавши коли, і взич йому сто мішків вовни та всі неповні, прирівнявши із сонцем і місяцем. Воно, мосьпане, каші маслом не зіпсуєш,— думав щось своє Сірко.

Переслухавши згодом написане ханові, кошовий поставив унизу підпис і попросив писаря покликати до нього обозного Пелеха та суддю Білого на конфіденціальну розмову. По обміркуванню становиська вони вирішили послати до султана депутацію з трьох козаків, які знають турецьку мову, дорогу на Стамбул і звичаї аґарян. Ними виявилися: сотенний значковий, Сірків однокашник Левко Корж, козак Юхим Троцький та військовий скриб Петро Вигул. Обезпечившись ґамзовими-скарбничими коштами, добротним одягом та найкращими кіньми і отримавши