Читати книгу - "Ловець снів"

— Енні! — вигукнув Даддітс. Давня безтурботна усмішка осяває посіріле, змучене обличчя. — Ень иий, айо е аме!

— Так, — кивнув Генрі і заплакав. — День інший, лайно те саме.

— Я знаю, чому ви тут, — сказала Роберта, — але не треба. Будь ласка, Генрі. Благаю. Не забирайте мого хлопчика. Він помирає.

9

Курц уже збирався був прохати Перлмуттера повідомити про останні просування Андергілла і його нового друзяки — Генрі, ось як звуть цього приятеля, Генрі Девлін, — але Перлі раптом видав протяжний крик, обличчя його повернулося до даху «Хамві». Якось у Нікараґуа Курц допоміг одній жінці народити дитину («І вони ще називають нас нелюдами», — сентиментально подумав він), і цей крик нагадав йому її страждання на берегах прекрасної річки Ла Хувена.

— Тримайся, Перлі! — крикнув Курц. — Тримайся, салаго! Так, тепер дихай глибше, давай…

— Та пішов ти на хер! — завив Перлі. — Дивись, у що ти мене втягнув, стара сволото! ПІШОВ ТИ НА ХЕР!

Курц не образився. Породіллі, буває, кажуть жахливі речі, і, хоча Перлі явно належав до сильної статі, Курцові здавалося, що страждання, яке він відчував, мало чим відрізнялося від пологів. Можливо, Перлі варто позбавити мук…

— Тільки спробуй, — простогнав Перлі. Від болю по червоній бороді в нього на щоках котилися сльози. — Тільки спробуй, тварюко, стара ящірко.

— Не хвилюйся, хлопчино, — заспокійливим тоном промовив Курц і погладив тремтяче плече Перлмуттера.

Спереду було чути розмірений брязкіт снігоочисника (Курц умовив водія розчистити для них шлях). Коли світ знову став непомітно наповнюватися тьмяним сірим світлом, їхня швидкість зросла до запаморочливих тридцяти п’яти миль за годину[186]. Габаритні вогні снігоочисника мерехтіли, як брудні червоні зірки.

Курц подався вперед і зі щирим інтересом у ясних очах почав дивитися на Перлмуттера. Через розбите вікно на задньому сидінні сильно тягло холодом, але Курц перестав це помічати. Перед куртки Перлі роздувався, як повітряна куля, і Курц знову витяг пістолет.

— Босе, якщо він лусне…

Але перш ніж Фредді встиг договорити, Перлмуттер оглушливо пукнув. По кабіні миттєво поширився нестерпно огидний запах, але Перлі, схоже, нічого не помітив. Його голова відкинулася на спинку сидіння, очі напівзаплющені, на обличчі — невимовне полегшення.

— Твою ж БАБУСЮ! — вигукнув Фредді і опустив вікно до кінця, незважаючи на страшний протяг у салоні.

Курц заворожено спостерігав, як роздутий живіт Перлмуттера опадає. Отже, ще зарано. Отже, ще зарано, і, напевне, це на краще. Тварюка, яка росла в Перлмуттері, можливо, ще стане в пригоді. Звичайно, шанси невеликі, але все може бути. У Писанні сказано, що всі тварі служать Господу, і, цілком імовірно, лайнотхори не виняток.

— Тримайся, солдате, — промовив Курц, однією рукою плескаючи Перлмуттера по плечі, а другою кладучи пістолет біля себе на сидіння. — Тримайся і думай про Господа нашого.

— На хер Господа, — похмуро відповів Перлмуттер, трохи здивувавши Курца. Хто б міг подумати, що Перлмуттер здатний на подібне богохульство.

Попереду яскраво спалахнули габаритні вогні, і снігоочисник притиснувся до правого узбіччя.

— Ой-ой, — сказав Курц.

— Що робити, босе?

— Ставай за ним, — життєрадісно наказав Курц, але знову взяв із сидіння пістолет. — Подивимося, що потрібне нашому новому другові. — Хоч він це й так знав. — Фредді, що ти чуєш від наших старих друзів? Ти на зв’язку?

Украй неохоче Фредді зізнався:

— Тільки з Овеном. Того хлопця, що з ним, і тих, за ким вони ганяються, не чую. Овен не на дорозі. У будинку. Розмовляє з кимось.

— Будинок у Деррі?

— Угу.

Зі снігоочисника вийшов водій у масивних зелених черевиках із гумовими підошвами й куртці з капюшоном, яка робила його схожим на ескімоса. Долаючи вітер і сніг, він попрямував до них. Нижню частину його обличчя приховував величезний вовняний шарф, кінці якого майоріли на вітрі, і Курцові не треба було бути телепатом, щоб здогадатися, що шарф йому сплела дружина або мати.

Водій сунув ніс у вікно і гидливо поморщився від насиченого запаху сірки й етилового спирту. Він підозріло подивився на Фредді, потім на ледь живого Перлмуттера, нарешті, на Курца, який подався вперед і дивився на нього зі щирою цікавістю в ясних очах. Курц розсудливо вирішив тимчасово заховати пістолет під ліве коліно.

— Так, кеп? — поцікавився Курц.

— Я отримав повідомлення по рації від хлопця, який назвався Рендаллом. — Водій мусив перекрикувати шум вітру. Судячи з вимови, він був чистокровним янкі, уродженцем глибинки Нової Англії. — Генерал Рендалл. Сказав, що говорить по супутниковому зв’язку, прямо з Шайєннської гори у Вайомінгу.

— Мені це ім’я ні про що не говорить, кеп, — усе так само життєрадісним тоном повідомив Курц, повністю ігноруючи нещасного Перлмуттера, який стогнав: «Брешеш, брешеш, брешеш…»

Водій мигцем глянув на нього й одразу ж знову повернувся до Курца.

— Хлопець назвав мені кодову фразу: «Синій вихід». Це вам про щось говорить?

— «Мене звуть Бонд, Джеймс Бонд», — розсміявся Курц. — Хтось водить вас за кирпу, кеп.

— Казав передати вам, що вашу місію закінчено і що країна дякує вам.

— А щодо золотого годинника нічого не згадав, друже мій? — запитав Курц, блиснувши очима.

Водій облизав губи. Цікаво, подумав Курц. Він чітко вловив момент, коли водій почав думати, що має справу з психом. Вловив абсолютно чітко .

— Щодо золотого годинника нічого не знаю. Просто хотів сказати, що далі вас не поведу. Тобто без наказу.

Курц підняв з-під коліна дев’ятиміліметровий пістолет і наставив на обличчя водія.

— Ось твій наказ, салаго, у трьох примірниках, з підписом і печаткою. Згодиться?

Водій подивився на пістолет пильним поглядом янкі, але, схоже, не надто злякався.

— Ага. Думаю, згодиться.

Курц зареготав.

— Молодець! Великий молодець! А тепер рушай. І додай трохи швидкості, золота ти моя людино. Господь любить тебе. Розумієш, у Деррі є дехто, кого я хочу… — Курц пошукав le mot juste[187] і знайшов: — …розпитати.

Тут пролунав голос Перлмуттера, чи то стогін, чи приглушений сміх. Водій перевів погляд на нього.

— Не звертай уваги, він вагітний, — довірливо повідомив Курц. — Ще трохи, і почне вимагати устриць і маринованих огірків.

— Вагітний, — повторив водій абсолютно спокійним голосом.

— Так, але не звертай уваги. Це тебе не обходить. Річ у тому, салаго… — Курц подався вперед і заговорив задушевним голосом, не опускаючи, однак, пістолета: — …що хлопець, якого я повинен зловити,