Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Джейн із батьками гуляли по галявинах навколо будинку. Мама перевіряла, чи добре загорнуті рослини, а тато з Віктором тим часом розпалювали вогонь у печі. Анабель намагалася зробити на снігу ангела, поки ці спроби не помітила Лексі. І зараз вони сперечалися про те, що важливіше – сухі штани чи зображення снігової фігури. Фелікс обіцяв приїхати пізніше, ближче до вечора. Він мав закінчити термінове передноворічне замовлення. Джейн захоплювалася ним: йому вдалося навіть у її світі стати потрібним за такий короткий термін.

Сестра до ладу не розмовляла з Джейн. Мама з татом сказали Лексі про те, що Фелікс теж буде тут, не попереджаючи заздалегідь, що розлютило її ще більше. Вона довго виговорювала мамі, що зустрічати Новий рік у заміському будинку – це їхня сімейна традиція, і в неї не повинен втручатися сторонній чоловік. Джейн образили слова про стороннього чоловіка. Так, вона розуміла, чому Лексі так сказала. Сестра, як і раніше, не вірила, що Фелікс – король Айронвуда, навіть більше – вона не вірила, що він справді працює у вітражній майстерні. Що взагалі було вже занадто. Але, як би Джейн не намагалася зрозуміти Лексі, слова сестри зачепили її. Адже коли Віктор вперше з'явився у їхньому будинку, вся родина теж не знала, яка він людина. Він міг бути будь-ким, але всі зустріли його з посмішкою, а не називали сторонньою людиною.

Джейн вже й сама починала злитися на сестру. Чому батьки змогли повірити Джейн, а сестра, з якою вони завжди були дружні та нерозлучні, не може повірити?

Джейн пішла до будинку за коробкою із кулями. Вони зіткнулися з Лексі на сходах: Лексі збиралася віднести в холодильник привезені продукти. Джейн мовчки підняла коробку, вже прямуючи з нею до ялинки. Прикрашати живу ялинку, яку виростили їхні батьки – було їхньою улюбленою традицією.

Раптом Лексі заговорила:

— Твій хлопець принесе якісь продукти чи вино? — Джейн розгубилася від такої уїдливої репліки. Подібні шпильки зовсім були невластиві Лексі, але, мабуть, та дійсно вважала, що Джейн зустрічається з психом, у якого до того ж немає грошей.

— З якого часу гості повинні приносити з собою їжу?

— А що, в Айронвуді гості взагалі нічого не приносять?

— Хіба Фелікс схожий на жебрака та безробітного? Навіщо ти так Лексі?

— Ти теж не схожа на безробітну, але так і є.

— Я не працюю в газеті лише кілька днів.

— Тобто, ти серйозно вважала газету роботою?

— Я не розумію, ми зібралися зустріти Новий рік із сім'єю чи ми з Феліксом на співбесіді у роботодавця?

Лексі зітхнула.

- Джейн, мені дуже шкода. Я не хотіла говорити саме про це. Просто вам потрібна допомога. Ви обидва живете в якійсь ілюзії, не працюєте та хвилюєте рідних. Я знаю, що ти перестала ходити до лікаря Коллінза. Ти закінчила ваші сеанси, але ти не припинила вірити в Айронвуд. Джейн, Феліксу скільки років? Тридцять? Він живе у чужій квартирі із ще однією родиною, не водить машину. Адже він казав, що має попит, як вітражник, та ще й такої дорогої майстерні!

- Лексі, він живе тут п'ять місяців!

Джейн почула звук автомобільного гудка і щаслива від того, що ця розмова перервалася, побігла до воріт. Біля будинку вже стояв робітничий синій фургон вітражної майстерні ”Ліс зі скла”. Фелікс вийшов із нього першим. Він був вдягнений в довге класичне пальто із коміром стійкою, що дуже походило на мухтану. Він допоміг водієві дістати крісло Рассела та пересадити в нього чоловіка. Рассел під'їхав до Джейн першим.

— Доброго вечора, вітаю вас з прийдешнім святом.

- Рада вас бачити. Також вітаю вас зі святом з усього серця. Вибачте, минулого разу ми так поспішно і спонтанно закінчили нашу зустріч...

- Я розумію, Фелікс мені все пояснив. Хоча я і тоді втямив, що відбувається. Він так часто про вас розповідав, що коли з моєї майстерні раптово втекла клієнтка, не важко було здогадатися, хто ви.

— Ви так багато зробили для Фелікса, допомогли йому, а головне просто повірили...

  - Не дякуйте. Я зробив це з вигодою для себе - знайшов такого талановитого майстра для своєї майстерні - він весело розсміявся.

— Дякую, що привіз мене в таку далечінь у святковий день, — сказав другові Фелікс.

- Та нема за що. Розважайтеся.

Рассел добродушно поплескав Фелікса по спині й весело помахавши, подався назад до фургона. Наостанок його машина видала веселу трель із гудків і помчала за горизонт засніженою дорогою.

Джейн з Феліксом проводили поглядом снігову завірюху створену колесами фургона та обернулися один до одного.

Яке ж у нього чудове обличчя! Він зовсім змінився. В Айронвуді Фелікс завжди був похмурим та серйозним. Сьогодні він як ніколи був схожий на веселого та безтурботного хлопця. Попри те, що він виглядав трохи втомленим і не виспаним, в його очах сяяла жага до життя. Джейн все більше плекала надію, що нікуди він з цього світу не піде. Він потрібен їй тут. Фелікс і сам казав, що бачив сни про її світ, качок-мандаринок, велосипед. Він дійсно має бути тут.

— Ну, привіт, — сказав він і вони обоє засміялися. — Я маю для тебе подарунок. Ще не північ, але я хочу, щоб ти подивилася його зараз.