read-books.club » Сучасна проза » Привид мертвого дому. Роман-квінтет 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Привид мертвого дому. Роман-квінтет" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 144 145 146 ... 227
Перейти на сторінку:
очевидно, зрадів, що знайшлася їжа мені в смак. Сповіщення про героїчний бабчин чин щодо варення супу він знову зігнорував.

Бабця й справді пішла до себе, зрештою, злорічний потік уже вилила, а привід до нового, здається, ще не з’явився. Я подумав, що телефон все ж непогана штука, коли треба втекти від бабці. Загалом, слух у неї був чудовий, але дві речі абсолютно не сприймала: телефонного дзвінка й цвіркунового співу. «Дивно, — сказала якось мені, — у нас так багато було цвіркунів, а тепер чи не виздихали?» — сказала це в той час, коли все навкруги аж дзвеніло від цвіркунового співу, і я засміявся, подумавши, що бабця жартує…

І ось нарешті я сам, і це так чудово, що аж захлинувся від радощів. Нечасто маю таке свято, адже тільки татко в нас приходить і відходить — всі інші постійно є. Я трохи пам’ятаю таткового батька, а мого діда, він був сухий як тріска й постійно ковтав якісь таблетки. Я був малий, а таблетки валялися повсюдно, і діда сварили, щоб він їх не розсипав, бо можу їх наїстися через несвідомість я, що часом і робив. Таткова ж мама, за переказами, була здорова й весела, але сталося так, що вони обоє потрапили в автомобільну катастрофу й загинули — це було тоді, коли мені виповнилося п’ять. Маму мою всі в цьому домі не любили, але коли дід з бабою загинули, найбільше ридала за ними саме вона. Мама ще тоді ходила на роботу, бабця глядіти мене відмовлялася через поганий стан, як вона казала, свого здоров’я, і мене навіть хотіли віддати в садок, про що в домі говорили, як про неминуче зло, і я з жахом думав, як мені тяжко буде в тому садку, адже я такий плохий. Але, на щастя, мама перейшла на пенсію, тобто вже не могла працювати на повстяній фабриці, де стільки куряви, і я залишився вдома. В школу, правда, довелося піти, але я там сяк-так тягнув: на перервах сидів у класі, на уроках був, наче мишка, а після школи чимдуж мчався додому. Був я, однак, круглий відмінник, і вчителі ставилися до мене милостиво… Бабця ж була рішуче за те, щоб мене віддали в садок, вважаючи, що в садку мене чудово виховають, але я, як мені оповідали, надто був хворобливий. Після смерті діда й баби мама пробувала прописатися в бабці, але нічого в неї з того не вийшло — вона вже про це й не заїкалася. Зрештою, й татко чомусь з мамою розписуватися не хотів, і бабця була з тої таткової дивачної впертості цілком задоволена. Отже, ми всі були ніби бабчиними квартирантами, і вона любила це підкреслювати. Дім, однак, з її волі переділили, вона взяла собі більшу й кращу половину, а нам усім віддала гіршу. Коли провели нам телефон, вона рішуче постала, аби поставили його тільки їй, але, оскільки перестала чути телефонного дзвінка, милостиво дозволила поставити паралельний — це зробила для того, щоб наші розмови підслуховувати.

Перше, що я здійснив, залишившись сам, — почав шукати варення. Воно виявилось зовсім не там, де казав татко, тобто там, де він не казав. Я взяв столову ложку й добре наївся, забувши про сметану і сир. Ложкою варення з банки їсти не дозволялося, і я відчув од того ще більше задоволення — це був останній день моєї волі і останній акт самоволі; в нашу меншу половину дому невдовзі таки всунулася велетенська примара — баба Ганя. Але перед тим був ще останній вільний вечір, який ми залюбки провели з татком, котрий того дня прийшов раніше, відпросившись. До речі, він цілком мав рацію, зігнорувавши бабчин щирий намір нагодувати мене обідом — обід вона благополучно зварила, але тільки собі, про мене так само благополучно забула, і я цілий день їв столовою ложкою варення, зі свого боку цілком забувши про сир та сметану, а ввечері в мене були нудоти і рвоти, і я все те варення із себе викинув — це відбулося під спів п’яної компанії у бур’янах, але при тому був татко, і ця невелика зі мною пригода зовсім не порушила нам щастя останнього вільного вечора. Коли я рвав, прибігла на те бабця, вона виказала мені за те, що я не захотів їсти її обіду і, певне, забагато їв солодкого. Я вже звільнився від нудоти й варення і зирнув на бабцю більш-менш вибачливо, бо що міг їй сказати.

— Нічого страшного, — оптимістично сказав татко. — Це в нього буває.

— Треба перевірити його на глисти, — турботливо повіла бабця.

Татко зітхнув і поліз у льох налити в кварту молодого домашнього яблучного вина; казав, що це його найкраще заспокоює, то було, здається, правда. Бабця подибала до себе, татко зварив картоплі, ми повечеряли, картопля мені смакувала, хоч я її не те що любив, але вживав; окрім того, й справді я цілий день нічого не їв, хіба оте вивергнуте варення, то ж був, може, й голодний, може, тому, бо апетиту до їжі я хронічно не маю, та й відчуття голоду мені невідоме. Здається, я вільно міг обходитися без їжі взагалі і тільки якась надмірна настирливість дорослих щодо їжі примушує мене її все-таки ковтати. Розумію, всі вони рано чи пізно повмирають, а я — ніколи, бо я — це я.


3

Після того, як ми поїли картоплі, задзеленчав телефон. Не так, як звичайно, а уривисто, короткими дзвінками — телефонувала міжміська. Тато кинувся до рурки й ледь не перекинувся через ослінця — я засміявся, але обірвав сміх, бо таткове обличчя стало поважне й сумне. Знав, що бабця за стіною підняла слухавку й собі.

— Так, — сказав татко. — Значить, таки інсульт. В легкій формі. Ясна річ. Зараз її чіпати не можна… Будь скільки треба. Викликали брата з Одеси? Не приїде? Та якось обійдемось… Варитиму я… І все інше… По-моєму, про це говорити ще рано. Дивись — коли треба, то треба.

Я не зовсім зрозумів, про що мова. Але знав, що зараз улетить у хату бабця і

1 ... 144 145 146 ... 227
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"