Читати книгу - "Нічний цирк"

Уже пізно й перед наметом віщунки немає черги.

Ззовні прохолодне повітря пахне карамеллю й димом, а всередині намет повниться теплом і ароматами троянд та бджолиного воску.

Ненадовго затримавшись у передпокої, ти розсуваєш завісу з намистин.

Кольорові кульки на ній клацають, і цей звук нагадує стукіт дощу. Кімната за завісою освітлена сяйвом свічок.

Ти сідаєш за стіл у центрі. Стілець виявляється на диво зручним.

Обличчя віщунки ховається за густим чорним серпанком, але світло вихоплює із затінку її очі й усмішку.

Вона не мас кришталевої кулі. Не має колоди карт.

Лише повну жменю іскристих срібних зорь, яку дівчина кидає на вкритий оксамитом стіл, а потім читає їх, наче руни.

У найменших деталях віщунка розповідає тобі про те, чого не може знати.

Вона оповідає те, що ти вже й так знаєш, те, про що лише здогадувався, і про можливості, які тобі навіть не снилися.

У мерехтливому сяйві свічок здається, що зірки на столі рухаються. Посуваються й складаються в нові сузір’я просто в тебе на очах.

На прощання віщунка нагадує тобі, що майбутнє ніколи не викарбуване на камені.

Лондон, грудень 1902

Крихітка Мюррей стоїть на ґанку la maison Лефеврів, тримаючи в руках шкіряний портфель і поклавши велетенського наплічника на землю біля ніг. Вона з десяток разів дзвонить у двері та голосно гупає в них, хоча й чує, як мелодія дзвінка луною шириться в порожньому будинку.

Коли двері врешті відчиняються, на порозі стоїть Чандреш власного персоною. Чоловік убраний у розхристану фіолетову сорочку й тримає в руках пожмаканий клаптик паперу.

— Останнього разу, коли я тебе бачив, ти була меншою, — зауважує він, розглядаючи Крихітку від кінчиків черевиків до забраного у хвіст рудого волосся. — І вас було двоє.

— Мій брат зараз у Франції, — пояснює дівчина, підіймаючи наплічник і заходячи слідом за Чандрешем усередину.

Золоту слоноголову статую в передпокої давно б уже слід було відполірувати. У будинку панує безлад, але безлад цей творчий, навіть він не позбавляє помешкання, напхом напханого книжками, предметами старовини й мистецтва, властивого йому затишку. Зараз будинок не освітлюється так яскраво, як тієї ночі, коли вони з Прибамбасом бігали тут коридорами за кошенятами джемового кольору в різнобарвному натовпі гостей. Здається, відтоді минула ціла вічність.

— Що сталося з вашою прислугою? — цікавиться Крихітка, поки вони підіймаються сходами.

— Я майже всіх звільнив, — зізнається Чандреш.