Читати книгу - "Крістіна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я повільно відсунув тарілку з яєчнею, яку сам собі посмажив. Їсти розхотілося. Напередодні увечері здавалося, що відсунути від себе всі ці зловісні та непояснені справи з Крістіною так само легко, як я щойно відштовхнув свій сніданок. Тепер же я не розумів, як міг бути таким наївним.
Джанкінс був тим чоловіком, про якого згадував Арні в новорічний вечір. Дурити себе самого, що цього не було, я не міг. У газеті писали, що він був головним слідчим від штату в розслідуванні вбивства Вілла Дарнелла, і натякали, що за цією смертю стоїть якась тіньова кримінальна структура. Південна мафія, як сказав би Арні. Чи божевільні колумбійці.
Але я вважав інакше.
Авто Джанкінса занесло на якийсь самотній путівець, і там його перетовкли на безглузду купу брухту
(той триклятий Джанкінс досі за мною на всіх парах ганяється. Хай краще стережеться, бо хтось може і його з гівном змішати… Деннісе, ти просто будь на моєму боці. Ти ж знаєш, що стається з гівнярами, які йдуть проти мене…)
з Джанкінсом усередині.
Коли вбили Реппертона і його друзів, Арні був у Філадельфії з шаховим клубом. Коли загинув Дарнелл, він з батьками відвідував родичів у Ліґоньєрі. Залізні алібі. Я думав, що для Джанкінса в нього таке саме буде. Сім… уже сім смертей, і всі вони формували кільце, що поволі стискалося довкола Арні Каннінґема та Крістіни. Звичайно, поліція могла це зрозуміти; такий очевидний ланцюг мотивів навіть сліпий би побачив. Але в газеті не було ні слова про те, що «поліції хтось сприяє в розслідуванні», як це делікатно називають британці.
Звісно, у поліцейських нема звички просто вивалювати всю свою інформацію журналістам. Я про це знав, але вся моя інтуїція підказувала мені, що копи штату не вважають Арні причетним до цього останнього вбивства автомобілем.
Його не підозрювали.
Що побачив позаду себе Джанкінс на тому путівці за межами Блерсвіла? Червоно-білу машину, подумав я. Може, порожню, а може, з мерцем на місці водія.
Моєю могилою, крякаючи, пробіг гусак, і на руках проступили холодні сироти.
Семеро людей мертві.
Це мало скінчитися. Хоча б з тому, що вбивство швидко входить у звичку. Якщо Майкл і Реджина не погодяться з божевільним задумом Арні їхати в Каліфорнію, хтось один із них чи обоє будуть наступними. А що, як він підійде до Лі в навчальній аудиторії під час третьої перерви наступного вівторка й запропонує їй вийти за нього заміж, а Лі просто відмовить? Що вона побачить біля бордюру на холостому ходу, коли повернеться додому того пообіддя?
Господи Ісусе, як мені було страшно.
У кухню застромила голову мама.
— Деннісе, ти не поїв.
Я підвів погляд.
— Я захопився, газету читав. Я просто не дуже голодний, мам.
— Ти повинен добре їсти, бо не одужаєш. Хочеш, я приготую тобі вівсянку?
На саму цю думку мені скрутило в шлунку, але я всміхнувся й похитав головою.
— Ні… але я добре пообідаю.
— Обіцяєш?
— Обіцяю.
— Денні, а взагалі ти нормально почуваєшся? У тебе останнім часом таке втомлене лице, риси загострилися.
— Мам, усе добре. — Я зробив усмішку ширшою, щоб показати, наскільки мені добре, і тут виникла непрохана думка про те, як вона виходить зі свого синього «рілаянта-К» біля монровілльського торговельного центру, а трохи віддалік, на відстані двох рядів од неї, стоїть і чекає червоно-біла машина. Перед внутрішнім зором постала картинка: ось вона обходить Крістіну спереду, з сумочкою на зігнутому лікті, а важіль коробки передач раптом сам посувається до позначки «Рушати»…
— Точно? Тебе ж нога не турбує?
— Ні.
— Ти вітаміни випив?
— Так.
— А шипшину?
Я порснув зі сміху. Мама ненадовго насупилася від роздратування, та потім усміхнулася й сама.
— Деннісе Ґілдер, ти малий нахаба, — сказала вона зі своїм найкращим ірландським акцентом (а він їй вдавався непогано, бо її мама народилася в тих краях), — і тебе вже не перевиховаєш.
Вона повернулася у свою швейну кімнату, і за мить та знову сповнилася нерівномірними вибухами друкарської машинки.
Я підняв газету й подивився на фото зім’ятого авто Джанкінса. «МАШИНА СМЕРТІ» — проголошував підпис унизу.
«А якщо так, — подумав я. — Джанкінса цікавить набагато більше, ніж з’ясувати, хто продавав Віллу Дарнеллу нелегальні феєрверки й сигарети. Джанкінс — детектив поліції штату, а детективи штату працюють більш ніж над однією справою одночасно. Можливо, він намагався розслідувати, хто вбив Канючі Велча. Або, може, він…»
Я пошкутильгав на милицях до швейної кімнати й постукав.
— Так?
— Мам, вибач, що турбую.
— Деннісе, не будь дурником.
— Ти сьогодні часом не поїдеш у центр?
— Може, і поїду. А що?
— Мені б у бібліотеку потрапити.
Уже о третій години того суботнього дня знову засніжило. У мене трохи розболілася голова від вдивляння в пристрій для мікрофільмів, але шукане я знайшов. Мій здогад був влучним — і не те, щоб великим інтуїтивним прозрінням.
Той наїзд, в результаті якого загинув Канючі Велч, розслідував Джанкінс… а також він був головним слідчим у справі загибелі Реппертона, Трелоні й Боббі Стентона. Тупим би він був копом, якби не прочитав між рядків усього, що сталося, імені Арні.
Я відхилився назад у кріслі, вимкнув пристрій і заплющив очі. Спробував на мить уявити себе Джанкінсом. Він підозрює Арні в причетності до всіх убивств. Не в скоєнні, а в причетності певним чином. Чи підозрює він Крістіну? Може, і так. У детективних телесеріалах завжди круто ідентифікують зброю, машинки, на яких друкують вимоги викупу, і авто, за допомогою яких скоюють наїзди. Може, за шматочками фарби й подряпинами…
А потім відбувається облава у Дарнелла. Для Джанкінса в цьому нема нічого доброго. Гараж буде зачинено, а все, що в ньому, конфіскують. Може, Джанкінс підозрює…
Що?
Я напружив уяву. Я коп. Я вірю у відповіді, що спираються на закон, здоровий глузд, звичну рутину. То що я запідозрю? І за мить відповідь прийшла.
Звісно, співучасника. Я запідозрю існування співучасника. Мусить бути співучасник. Психічно здорова людина не запідозрила б, що машина все це робить сама. Тож?..
Тож після того, як гараж зачиняють, Джанкінс привозить найкращих експертів і лаборантів, яких тільки може витягти. Вони прочісують усю Крістіну від краю до краю, шукаючи речових доказів. Міркуючи так, як мислив би Джанкінс (принаймні намагаючись), я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крістіна», після закриття браузера.