Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

господарству, обмежувалися силою водних потоків, тварин та людей, яких можна було прогодувати, та силою вітру, яку вони вловлювали. На будь-якій фіксованій географічній території ця кшькість була жорстко обмеженою... Важко переоцінити переваги, здобуті першим господарством або військово-політичною силою, які винайшли спосіб добування корисної енергії із викопного палива. [Саме] застосування сили пари у ткацтві, водному й наземному транспорті, виготовленні цегли, молотьбі збіжжя, виплавленні заліза, копанні, будівництві й інших різноманітних виробничих процесах викликало трансформацію британської економіки... Тож цілком можливо, що інтенсивний розвиток моторної науки був аж ніяк не неодмінним продуктом європейської цивілізації, а випадковим наслідком специфічних і дуже вразливих обставин, які склалися в Британії XVII—XVIII ст.». Якщо його міркування слушні, тоді пошук глибинних географічних або екологічних пояснень втрачає сенс.

Протилежний погляд, якого дотримується меншість істориків, близький до тези, яку я висловив в епілозі до «ЗМС». Його детально виклав Ґрем Ленґ: «Екологічні та географічні відмінності між Європою і Китаєм допомагають пояснити різну долю науки в цих двох регіонах. По-перше, європейське рільництво [зрошення якому забезпечували природні опади] не вимагало активної участі держави, яка більшу частину часу залишалася далекою від місцевих громад. Тож коли сільськогосподарська революція в Європі створила значний надлишок аграрної продукції, зростання відносно автономних міст разом із супутніми інституціями (наприклад, університетом) почалося раніше, ніж формування централізованих держав Пізнього Середньовіччя. Китайське рільництво [зрошення якому забезпечували іригаційні системи та контроль над водними ресурсами] натомість сприяло ранньому виникненню всепроникних держав, які вдавалися до примусу, у головних річкових долинах, тоді як міста та їхні інституції так і не здобули того рівня місцевої автономії, якого вони зажили у Європі. По-друге, географія Китаю, на відміну від географії Європи, не сприяє довготривалому виживанню незалежних держав. Натомість вона полегшувала повне завоювання та об’єднання величезної території, після чого наставали періоди відносної стабільності під владою імператора. В результаті сформувалася державна система, яка придушувала більшість умов, неодмінних для виникнення сучасної науки... Окреслене тут пояснення, вочевидь, спрощує реалії. Однак одна з його переваг полягає в тому, що воно уникає аргументації по колу, яка часто закрадається у пояснення, які не йдуть далі констатації соціальних або культурних відмінностей між Європою і Китаєм. До таких пояснень завжди виникає подальше запитання: а чому Європа і Китай відрізнялися за цими соціальними і культурними ознаками? Натомість пояснення, що від початку спирається на географію та екологію, досягає суті справи».

Перед істориками постає складне випробування — узгодити ці різні варіанти відповіді на питання «Чому Європа, а не Китай?». Його розв’язання може мати вагомі наслідки для вибору оптимальних методів керування Китаєм і Європою в наш час. Наприклад, з погляду Ленґа, як і на мою думку, біда культурної революції 1960—1970-х років у Китаї, коли хибні погляди кількох керівників призвели до закриття шкільної системи найбільшої країни світу на п’ять років, була не випадковим одноразовим помутнінням, а першою ластівкою серед багатьох інших можливих помутнінь, які стануться, якщо Китай не здійснить далекосяжної децентралізації своєї політичної системи. Європа, з іншого боку, в своєму нинішньому марші до політичної й економічної єдності повинна приділити значну увагу тому, як уникнути демонтажу основ її успіху протягом останніх п’яти сторіч.

Третє перенесення ідей «ЗМС» на сучасний світ було найнесподіванішим для мене. Невдовзі після публікації книжки схвальний відгук на неї написав Біл Ґейтс, і відтоді я почав отримувати листи від інших бізнесменів та економістів, котрі вказували на можливі паралелі між історіями цілих суспільств, розглянутих у «ЗМС», та долею ділових груп. Зауважені паралелі наштовхнули на таке загальне питання: як найкраще організувати групи, організації та бізнеси для досягнення максимальної продуктивності, креативності, новаторства та багатства? Чи слід вашій організації вибудувати централізоване ухвалення рішень (у крайньому випадку — диктатуру), чи їй ліпше підійде розосереджене керівництво, ба навіть анархія? Що краще для вашого колективу: організуватися в одну групу чи розділитися на більшу або меншу кількість підгруп? Якщо ділитися на групи, то між ними варто підтримувати відкриту комунікацію чи звести стіни таємності? Від чого більше виграє бізнес: від протекціоністських тарифних бар’єрів, які захищають його від оточення, чи від вільної конкуренції?

Питання такого роду зринають на багатьох різних рівнях і щодо багатьох різних типів груп. Вони стосуються навіть організації цілих країн: згадаймо одвічну полеміку про найкращу форму правління, яку вбачають то в м’якій формі диктатури, то в федеративній системі, то в анархічній всезагальній рівності. Ті самі питання виникають із приводу організації різних компаній у межах однієї галузі. Як можна пояснити той факт, що «Microsoft» була настільки успішною останнім часом, тоді як колись успішна «ІВМ» здала позиції, а потім, докорінно змінивши свою організацію, різко поліпшила показники? Як можна пояснити мінливість успіхів різних промислових зон? Коли я ріс у Бостоні, приміська промислова зона Шлях 128 лідирувала в світі наукових інновацій. Однак вона втратила свої позиції, а новим центром новаторства стала Кремнієва долина. Відносини між компаніями в Кремнієвій долині та в Шляхові 128 були дуже різними, що, можливо, й призвело до таких різних кінцевих результатів.

Певна річ, не можна не згадати про знамениті відмінності між продуктивністю економік різних країн світу, зокрема Японії, США, Франції та Німеччини. Однак насправді значні відмінності за продуктивністю й багатством існують навіть між різними галузями бізнесу в одній країні. Наприклад, корейська сталеливарна промисловість за рівнем ефективності така сама, як американська, тоді як інші корейські галузі промисловості відстають від американських відповідників. Що ж такого особливого в організації різних галузей корейської промисловості, що пояснює їх різницю за продуктивністю?

Безперечно, відповідаючи на запитання про різні організаційні успіхи, слід згадати унікальних особистостей. Ясна річ, що успіх компанії «Microsoft» певним чином пов’язаний із особистим хистом Біла Ґейтса. Навіть із кращою корпоративною організацією «Microsoft» не досягла б успіху, якби мала неефективного керівника. Однак усе ж таки напрошується питання: за інших рівних умов або в довгочасній перспективі, або ж загалом яка форма організації групи людей найкраща?

Моє порівняння історій Китаю, Індії та Європи в епілозі до «ЗМС» підказує відповідь на це запитання в контексті технологічного новаторства цілої країни. У попередньому розділі я пояснив, що змагання між різними політичними утвореннями заохочувало новаторство в географічно подробленій Європі, тоді як брак такого змагання стримував новаторство в об’єднаному Китаї. Чи означає це, що ще вищий рівень політичної роздробленості, ніж у Європі, буде ще ліпшим? Мабуть, ні: Індія пережила ще більшу роздробленість, ніж Європа, однак дала менше технологічних нововведень. Так у мене з’явилася ідея принципу оптимальної роздробленості: нововведення найшвидше відбуваються у суспільстві з певним