Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Інші жителі Свериду лише посміхались, спостерігаючи за Верховною пані.

— Дівчатка, може, поки зберемо квіти для вінка? — запропонувала Лессі. — Поки всі не обірвали.

Арел енергійно закивала, зрадівши, що розмова змінилася. Одягнувши подаровані сережки, вона побігла за рештою.

Біля багаття залишилися тільки Альбрехт, Оракул і Ліан. На якийсь час запанувало мовчання. У малознайомій компанії Альбрехт намагався триматися осторонь, Ліан колупав сухою гілкою землю, занурений у думки.

Тим часом більшість людей вже розділилися на гурти, що розташувалися навколо вогнищ. Ліс тягнувся осторонь, темний і густий. Дівчата повернулися за пів години, коли Златан вже торкнувся обрію.

— А ось і я! — Рада плеснула друга по плечу і сіла поряд. На її голові красувався найбільший вінок. — Не нудьгував?

Арел почувалася щасливою. Вони з Радою весь час щось обговорювали, поки збирали квіти. У якийсь момент розмова зайшла про хлопців. І тоді черга червоніти дійшла до Ради. Вона раптом почала доводити, що Альбрехт — просто її друг, хоча в очах Арел уже блищало глузування.

— Тоді ти не проти, якщо цієї ночі він буде моїм? — посміхнулася Арел, спостерігаючи за реакцією.

— Що? В сенсі?! Навіщо він тобі? — очі Ради округлилися, і Арел відчула холодок на шкірі.

— Ну, ви ж просто друзі. — вона опустила вії. — Я от і подумала... У тебе ж на нього немає планів.

— Е-е-е! Руки геть від мого Альбрехта! Бач, що надумала!

— Вибач, я пожартувала! — Арел усміхнулася, помітивши, як у погляді Ради блиснули ревнощі. — Це не моя справа… — хоча знала, що стосується її найбільше. — Ви гарна пара. До речі, в мене є хлопець!

На цьому розмова припинилася — вони якраз повернулися до багаття.

Усю ніч на березі лунали пісні, музика та сміх. Люди водили хороводи, танцювали, стрибали через вогнища. Їх було чути навіть у місті. Рада відчула, що свято Первородного Духу чимось схоже на її рідне Івана Купала.

— Гарне місце. Колись воно стане столицею веселощів і музики. — спокійно промовив Оракул, підкидаючи хмиз у полум’я.

— В сенсі? Европер?!! — Рада забула, про що щойно говорила. — Звідки ти це знаєш?

— Ну… — тепер уже сам Оракул розгубився. Він сказав це автоматично. — Я володію даром передбачення. Трошки…

— Розкажи моє майбутнє! — очі дівчини загорілися.

— Ні… не завжди виходить… — спробував він ухилитися.

— Ора, якщо ти побачив Европер — це ж не складно! Дуже прошу! — Рада зробила жалібні очі.

— Ти впевнена, що хочеш це знати? З цими знаннями доведеться жити! — зітхнув він, розуміючи, що відмовити не зможе.

— Немає проблем! Але будь ласка, поясни, що саме бачиш!

— Я ще не вмію це контролювати…

Оракул здригнувся, стиснув гілку — вона тріснула. Перед очима закружляла чорна пелена. В ній, як у воді, миготіли розмиті білі постаті — чи то люди, чи то щось інше. Ледь чутно, немов з дна колодязя, долинав брязкіт зброї, крики. Потім з’явився чіткий силует білого замку, картинка прояснилася. На руїнах замку танцювала Гармонія — з піднятими до неба руками, в оточенні полум’я.

Земля затремтіла, і видіння зникло. Замість нього постала гігантська постать… Оракул мотнув головою, приходячи до тями. Перед ним знову була Рада — дивилася з надією, чекаючи на відповідь. Але те, що він побачив, було страшним.

— Ви скоро опинитеся у Віджио! — вимовив перше, що спало на думку.

— Ми це знаємо! Завтра виїжджаємо! Це все? — Рада явно розчарувалася в його пророчому дарі.

Але вже за хвилину вона про все забула — побігла танцювати разом з іншими.

Коли свято добігало кінця, першим пішов Ора, пославшись на втому.

Вранці похолоднішало. Закутавшись у плащ, він попрямував далі в ліс. Під ногами хрустіли гілки.

Зупинившись, Оракул сперся на стовбур дерева й замислено спостерігав за парою зайців. Раптом із-за кущів на них кинулася лисиця. Розгублені, вони почали тікати, і тільки одному вдалося втекти.

Спостерігаючи за цією сценою, Оракул згадав своє нічне видіння.

«На битву вирушать четверо. Повернеться — лише один.»