Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

було зовсім не те, що він мав намір сказати. Це прийшло знову зі сфери Сіамських близнюків і Тисячолітнього царства, де життя розквітає в чарівній тиші, мов квітка, і хоч слова свої він узяв не зі стелі, натякали вони саме на межі думки, самотні й оманливі. Агатин погляд нагадував розколений агат. Якби цієї миті Ульріх сказав був трохи більше чи торкнувся її рукою, сталося б щось таке, що зникло, розтануло б, перше ніж вона збагнула б, що то було. Бо казати щось більше Ульріх не хотів. Він узяв якийсь фрукт і почав чистити його ножем. Ульріх був щасливий, що відстань, яка ще недавно відділяла його від сестри, злилася в неомірну близькість, але він і зрадів, коли їхню розмову цієї хвилини перебили.

Це був Штум фон Бордвер; з лукавим поглядом командира дозору, який зненацька заскочив ворога на ночівлі, Генерал зазирнув на кухню.

 — Даруйте, що заважаю! — вигукнув він, переступаючи поріг. — Але tête-à-tête з братом, ласкава пані, — не такий уже й великий злочин! — Потому звернувся до Ульріха: — Тебе шукають, як голку в стіжку сіна!

І тоді Ульріх сказав генералові те, що перед цим хотів сказати Агаті. Але спершу спитав:

 — Хто шукає?

 — Я ж мав повести тебе до міністра! — дорікнув йому Штум. Ульріх махнув рукою.

 — Та вже й не треба, — добродушно сказав Генерал. — Старий щойно вже пішов. Але я, з огляду на мої власні повноваження, потім, коли ласкава пані знайде собі краще товариство, ніж твоє, ще маю допитати тебе, що ти мав на увазі, коли казав про оту «війну релігій», якщо ти зволиш пригадати свої ж таки слова.

 — А ми саме про це й розмовляємо, — відповів Ульріх.

 — Невже?! Цікаво! — вигукнув Генерал. — Виходить, ласкава пані теж думає про мораль?

 — У мого брата тільки й розмов, що про мораль, — поправила його, всміхнувшись, Агата.

 — Сьогодні це було просто-таки головне питання на порядку денному! — зітхнув Штум. — Ляйнсдорф, наприклад, лише кілька хвилин тому заявив, буцімто мораль має таке саме значення, що й їжа. А я так не вважаю! — сказав він, з насолодою схиляючись над солодощами, які йому запропонувала Агата. Це в нього мав бути жарт.

 — Я теж так не вважаю! — втішила його Агата.

 — Офіцер і жінка повинні мати мораль, хоч вони й не люблять про це балакати, — імпровізував далі Генерал. — Хіба я не правду кажу, ласкава пані?

Рахель старанно витирала своїм фартушком стільця, якого принесла для Генерала, й слова його вразили її в саме серце; в неї мало не виступили сльози.

А Штум усе не давав спокою Ульріхові:

 — То як там щодо «війни релігій»?

Але не встиг Ульріх і рота розтулити, як Генерал знов урвав його словами:

 — Ти знаєш, у мене таке враження, що й твоя кузина шукає тебе в усіх кімнатах, і я випередив її лише завдяки своїй військовій кмітливості. Тож не гаятиму часу. Це вже, знаєш, ні в тин, ні у ворота — те, що там коїться! Нас просто-таки компрометують! А вона. як би це сказати? Вона попустила віжки! Знаєш, що там вирішили?

 — Хто вирішив?

 — Багато хто вже пішов. А дехто лишився й дуже уважно прислухається до того, що діється, — пояснив Генерал. — Отож сказати, хто вирішує, не можна.

 — Тоді, мабуть, краще буде, якщо ти спершу скажеш, що вони там вирішили, — промовив Ульріх.

Штум фон Бордвер стенув плечима.

 — Ну гаразд. Але у процедурно-формальному сенсі слова це, на щастя, ніяке не рішення, — заявив він. — Бо всі відповідальні особи, хвалити Бога, вчасно пішли. Тож можна сказати, що це — всього-на-всього партикулярне рішення, пропозиція, вотум меншости. Я стоятиму на тому, що офіційно ми про це нічого не знаємо. Але ти маєш сказати своєму секретареві, щоб нічого не потрапило до протоколу. Даруйте, ласкава пані, — звернувся він до Аґати, — що я тут розмовляю про справи!

 — Але що, власне, сталося? — спитала вона. Штум зробив широкий жест.

 — Фоєрмауль. Якщо ласкава пані пригадує цього молодика, якого ми запросили, по суті, лише задля того. як би його сказати?… тому що він представляє дух часу й тому що нам однаково довелося запрошувати й опозиційних представників. Отож можна було сподіватися, що без шкоди для справи й навіть діставши певні духовні стимули, пощастить обговорити речі, які мають, на жаль, велике значення. Ваш брат-бо про це знає, ласкава пані; думалося звести міністра з Ляйнсдорфом і Арнгаймом, щоб побачити, чи не заперечує Ляйнсдорф проти певних… патріотичних концепцій. І якщо брати загалом, то не можна сказати, що я цілком незадоволений, — довірчо звернувся він знов до Ульріха. — Щодо цього справа пішла на лад. Та поки це діялося, той Фоєрмауль і такі, як він. — У цьому місці Штум вирішив, що треба дати Аґаті певні пояснення. — То отож, представник думки, нібито людина — це таке собі мирне й ніжне створіння, яке треба пестити й леліяти, а також представники, котрі стверджують приблизно протилежне, тобто що задля порядку потрібна міцна рука й таке інше, — цей Фоєрмауль укупі з тими другими завели між собою суперечку й, перше ніж їм устигли завадити, ухвалили спільне рішення!

 — Спільне? — хотів переконатися Ульріх.

 — Атож. Це я тільки так розповідав, ніби все оте — жарти, — запевнив його Штум, який і сам нарешті з приємністю усвідомив увесь мимовільний комізм власної розповіді. — Ніхто цього не очікував. А коли я тобі скажу, яке те рішення, то ти не повіриш! І позаяк сьогодні пополудні мені довелося, вважай, зі службових обов’язків відвідати Моосбруґера, то тепер усе міністерство ще й не матиме сумніву, що до цього доклав рук і я!

Ульріх зареготав і вже й далі раз у раз переривав розповідь Штума сміхом; цілком розуміла це лише Аґата, а сам Генерал кілька разів трохи ображено завважував товаришеві, що в того, схоже, щось негаразд із нервами. Але події цього вечора аж надто відповідали зразку, що його перед цим Ульріх намалював сестрі, щоб вони його не потішили. Група Фоєрмауля заявила про себе в останню мить, щоб урятувати те, що можна було ще врятувати. У таких випадках намір зазвичай буває очевидніший, аніж мета. Молодий поет Фрідель Фоєрмауль — у колі наближених