Читати книгу - "Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перша стала перед судом Ненсі Юелт. За нею — Сьюзен Кідвелл. Дівчата розказали про те, що побачили в неділю, 15 листопада, у будинку Клаттерів: безлюдні кімнати, порожній гаманець на підлозі в кухні, залита сонцем спальня, в ній їхня подруга Ненсі Клаттер, а навколо — її кров... Захист відмовився від перехресного допиту. Таку ж позицію зайняли його представники і щодо трьох дальших свідків (батька Ненсі Юелт, шерифа Ерла Робінсона та окружного медичного експерта доктора Фентона), кожен з яких доповнив картину подій того сонячного листопадового ранку, розповівши, як нарешті було знайдено всі чотири трупи і який вони мали вигляд; а доктор Фентон зачитав медичний висновок про причини смерті— «тяжкі пошкодження життєво важливих центрів головного мозку, заподіяні вогнепальною зброєю».
Потім місце свідка зайняв Річард Дж. Роуледер, головний слідчий поліції Гарден-Сіті. Він захоплюється фотографією і досяг у ній чималих успіхів. Саме Роуледер зробив фотознімки, на яких було виявлено невидимі омом сліди Гікокових запорошених підошов у підвалі будинку Клаттерів. Йому ж належали фотографії трупів — оті образи смерті, над якими годинами просиджував Елвін Дьюї, коли злочин ще не було розкрито. Роуледер мав засвідчити, що саме він зробив усі ті фотографії, які обвинувачення просило прилучити до речових доказів.
Проти цього виступив захисник Гікока.
— Єдина мета, з якою судові запропоновано ці знімки,— сказав він,— збудити в присяжних упередження й неприязнь до обвинувачених.
Суддя Тейт відхилив протест і дозволив прилучити фотографії до речових доказів, а це означало, що їх належить передати на огляд присяжним.
Поки це робилося, Гікоків батько, звертаючись до журналіста, що сидів поруч нього, сказав:
— Ну й суддя! Де ж це бачена така несправедливість! Ні до чого тоді й суд, з таким от суддею. Мабуть, він сам труну ніс на похороні!
(Насправді Тейт дуже мало знав потерпілих, а на похороні взагалі не був).
Та голос містера Гікока пролунав самотньо в принишклому залі. Усіх фотографій було сімнадцять, і тим часом, як вони переходили з рук у руки, на обличчях присяжних відбивалися викликані ними почуття: в одного спалахнули щоки, наче хтось надавав йому ляпасів, інші, раз позирнувши, відводили погляд, явно не в змозі дивитися далі; ті фотографії немовби зняли їм з очей полуду, наочно показали всю моторошну правду про те, що спіткало сім’ю одного з їхніх сусідів. Ця правда вразила, обурила їх, і дехто — аптекар, розпорядник кегельбану — вже дивився на обвинувачених з неприхованою відразою.
А старий містер Гікок стомлено хитав головою і знову й знов бурмотів:
— Ні до чого... Ні до чого такий суд...
Останнім свідком у той день обвинувачення намітило виставити «засекречену особу». Це була людина, чиї зізнання безпосередньо призвели до арешту обвинувачених: Флойд Веллз, колишній товариш Гікока по камері. А що він досі відбував свій строк у тюрмі штату Канзас і, отже, міг стати жертвою помсти з боку інших в’язнів, то про нього ще ні разу не згадувалося прилюдно. Тепер, щоб Веллз міг безпечно дати свідчення в суді, його перевезли з Ленсінга до невеличкої тюрми в сусідній окрузі. І все ж, ідучи через судову залу, він якось дивно скрадався, немов чекав, що по дорозі його підстерігає вбивця. Коли він поминав Гікока, уста обвинуваченого викривились, і з них злетіло кілька брутальних слів. Веллз удав, ніби не помітив того, але мимоволі сахнувся від зрадженого товариша, мов кінь від гримучої змії. Зайнявши місце свідка, він втупив очі перед себе. Малий, пласколиций, він скидався на такого собі простодушного хлопчину-фермера. На ньому був чепурний синій костюм, куплений спеціально до цієї нагоди коштом канзаських властей: головний свідок обвинувачення мав справляти добре враження й викликати довіру.
Свідчення Веллза, прорепетирувані перед початком суду, були такі ж гладенькі, як і зовнішність. Підбадьорюваний доброзичливими репліками Логена Гріна, свідок визнав, що колись близько року працював найманим робітником на фермі містера Клаттера; далі сказав, що років через десять по тому, засуджений до тюремного ув’язнення за крадіжку, він познайомився в тюрмі з іншим злодієм, Річардом Гікоком, і розповів йому про ту ферму та сім’ю Клаттерів.
— А скажіть,— запитав Грін,— що саме говорили ви з Гікоком про містера Клаттера під час тих ваших розмов?
— Та говорили ми про нього чимало. Гікок казав, що незабаром має достроково звільнитись і подасться десь на Захід шукати роботи, то, можливо, й до містера Клаттера загляне. А я розповідав йому, який містер Клаттер заможний хазяїн.
— Це зацікавило Гікока?
— Так, він ще спитав, чи є у містера Клаттера сейф.
— Містере Веллз, чи вважали ви тоді, що в будинку є сейф?
— Та, бачте, стільки вже часу минуло, відколи я там працював... Мені здавалося, що там є сейф. Щось я таке пригадував, якусь шафу в стіні... А потім він, цебто Гікок, почав говорити, що пограбує містера Клаттера.
— Він не казав вам, в який спосіб думає вчинити пограбування?
— Він сказав, що коли вже до цього дійде, то там не залишиться жодного свідка.
— А як він думав позбутися свідків, він вам казав?
— Так. Сказав, що, мабуть, зв’яже їх, пограбує, а тоді порішить.
Встановивши очевидний факт зловмисного наміру, Грін полишив свідка на ласку захисту. Перехресний допит почав старий містер Флемінг, типовий провінційний адвокат, здатний скоріше до цивільних, ніж до карних справ. Як одразу ж виявилося, своїми запитаннями він мав на меті з’ясувати те, чого зумисне уникали обвинувачі: роль самого Веллза в злочинному задумі та його моральну відповідальність за вбивство.
— А скажіть,— запитав Флемінг, поспішаючи швидше дійти до суті справи,— чи не пробували ви хоч якось відрадити містера Гікока від його наміру пограбувати і вбити сім’ю Клаттерів?
— Ні. Таких балачок там не переслухаєш,— («там» — у тюрмі штату Канзас),— отож на них просто не зважаєш, бо все воно пусте нахваляння.
— Ви хочете сказати, що розмовляли про ці речі й нічого не мали на думці? А навіщо ж ви казали містерові Гікоку, що містер Клаттер має сейф? Адже ви хотіли, щоб він вам повірив, чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лугова арфа. Сніданок у Тіффані. З холодним серцем», після закриття браузера.