Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Богиня махнула рукою та полетіла у своїх справах.

- З того, що мені розповіли, я зрозумів, що червонява — сильний противник. Якщо її вдасться нейтралізувати, навіть одне це коштуватиме витрачених зусиль. За умови, що ми не зазнаємо втрат, відступивши вчасно. - сказав Калібрісто.

Максуд розмірковував. У нього було в запасі кілька трюків. Одним із них був він сам. Луксори змогли б стати цінними союзниками. Він на них давно чекав. У цій війні воїн вперше за всі свої життя бачив, як війська амаліонів борються разом із луксорами. Це непримиренні вороги! Так було. Тисячі років. Тому він відмовлявся вірити, що всі луксори перейшли на бік заклятих ворогів. Повинні бути і ті, хто ще пам'ятає, хто такі амаліони і як вони поводилися з луксорами. Максуд мав одну надію. Він був упевнений, що ситуацію з луксорами ворог обов'язково спробує використати для отримання зиску. Але він сподівався, що самі луксори в цьому не замішані. Тоді це давало б йому шанс на здобуття союзників. Тисяча луксорів – зовсім не та кількість, заради якої варто так ризикувати. Але луксори численні. Якщо за останні п'ятсот років усе не змінилося кардинально, то їх по всьому світу нараховується десятки тисяч. Може сотні. І ця тисяча може бути першою ластівкою. За ними прийдуть інші. Це бій за перспективу. І не за тисячу, а за десять. Воїн спробував донести свою думку до присутніх. До кінця розмови він був певен, що залишився почутим. У світлі його припущень було вирішено все-таки піти за луксорами. Намічався бій не за луксорів, а за всю перспективу їхньої справи.

У першій групі піде Сандрін у шоломі та одязі воїна, щоб не видати в собі Химерницю. Дезіре має бути обов'язково на передовій, її мають побачити та неодмінно впізнати. Максуд та Звір. Ейр просилася, але Максуд був проти. Ще він наказав піти в першій групі двом подрібнювачам і двом похмурим. Делоріс теж піде. Воїн наодинці пояснив їй, що вона повинна просто запалити очі, коли він подасть знак. Похмурі отримають свої сили, тільки коли в неї горітимуть очі. Максуд сказав це їй у порядку особистої розмови, але захотів, щоб Жазель теж чула, тому Амайанта передала їй усе, що треба знати. Решту похмурих воїн планував поставити по флангах другої групи. І наказав Делоріс, на випадок, якщо справа прийме поганий оборот, щоб вона збирала всіх похмурих разом і забезпечила їх силою. Але тільки у разі нагальної потреби, повністю їм довіряти не можна. Тому, якщо вона зрозуміє, що щось не так, нехай гасить очі і постарається віддалитися від них подалі. Насамкінець, Максуд поговорив із заклиначами.

Початковий план зазнав багато змін. Поради Азаніеля та Калібрісто Максуд знаходив вельми цінними. Хоча, він сам прожив кілька тисяч років, командував арміями не сказати, що часто. В основному його роль зводилася до "рубай-ріж". Але в нинішній війні він мав явну перевагу над усіма іншими — він знав про амаліони все. Їхню ієрархію, військові побудови, методи ведення війни, навіть безліч їх трюків і хитрощів.

Через годину всі війська були приведені у бойову готовність. Перша група вийшла за відчинені ворота. Вони відійшли метрів на сто вперед, даючи можливість іншим шикуватися за ними. У передовій частині все залишилося так, як було сплановано спочатку. За винятком того, що Ейр все-таки затесалася до їхніх лав, придумавши собі завдання. Вона зголосилася охороняти похмурих і Делоріс у ближньому бою, якщо будуть непередбачені обставини. Максуд не став сперечатися. Перешкодити сабазадонці прорватися на передову було вище за його сили. Воїн озирнувся. П'ятсот чемпіонів займали свої місця на лівому фланзі, шикуючись у колону від самої фортеці і аж до передової групи. Правий фланг мають зайняти п'ятсот людей Азаніеля на чолі з ним самим. Чотири Химерниці через рівні проміжки мають зміцнити лівий фланг чемпіонів. Їхнє першорядне завдання — створення щита, щоб захистити воїнів від стріл ворожих Химерниць. Кожній з них наказано йти в повній бойовій готовності з розкрученими синіми вогнями на обох руках. Правому флангу дісталося лише троє Химерниць. Подрібнювачі розподілилися порівну. Як і похмурі. Вони у повному складі брали участь у вилазці. Ідея полягала в тому, щоб іти подобою клина. Це давало змогу помістити в центі ще сто чемпіонів та сто людей. Інші не задіяні сили перебували на першому рубежі. Всі. Не було жодного воїна здатного тримати меч, який залишився б на рубежах вище. Ті, що не могли битися з різних причин, зараз займали місця на першій стіні як спостерігачі.

Максуд знову помітив за Амайантою якусь зосередженість. Він запитливо глянув на неї, коли зустрілися поглядом і ледь помітно скинув голову у запитанні. Вона скривилася і відмахнулась від нього. Але воїн бачив, що щось не дає їй спокою. Невже, вона знову відчувала абсолютного? Запитувати вголос він не хотів.

Не більше п'яти хвилин знадобилося добре вишколеним військам, щоб зайняти заздалегідь обумовлені позиції. Максуд оглянув свою армію. Кожен знав, що головне завдання — залишитися живим. Це не місія із захоплення або звільнення за будь-яку ціну. Ні. Не треба геройствувати. Якщо вони побачать, що справа може прийняти крутий оборот, усім наказано відходити, не вступаючи у бій. Жодних жертв. Максуд це ясно дав зрозуміти, коли пояснював кожному командиру, що він від них чекає. Жодних геройств. Чемпіонам довелося це зрозуміло розтлумачити. Якщо вони не дійдуть до луксорів, то так тому і бути. Повернуться у фортецю. Головне, зробити це швидко та без втрат. Максуд сказав, що вони не повинні втратити жодного воїна. Кожному командиру доведеться відповідати перед ним особисто, якщо хоч один солдат з їхньої групи загине. Обережно підійти. Розвідати. Іти далі чи відступити. Приймати рішення на місці. Все дуже просто.

Максуд крокував не швидко. Важливо було, щоби порядки ні на сантиметр не порушилися. Напружена тиша тиснула на вуха. Луксори розміщувалися правіше від воріт фортеці, ближче до річки. Тому всій групі доводилося брати праворуч, виставляючи свій лівий фланг по всій його довжині під удар ворогові. Саме тому на тому фланзі Максуд поставив чемпіонів, а не людей. Саме тому там перебувало на одну Химерницю більше.