Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

аркушів білого поштового паперу й писав. Писав він довго, запоєм, ворушив пальцями чуба на голові, курив і писав. Потім знову ліз до шухляди, перекидав там усе догори дном, знаходив куверта, вкладав листа, заклеював, надписував зверху адресу й передавав мені. Передавав часом мовчки, без одного слова, а я вже розумів, що листа треба вкинути до поштової скриньки, і вкидав. Вертаючись додому, я стукав у двері своєї кімнати боязко, стиха, як чужий і, бувало, не діставши відповіді, поволі прочиняв двері, просовував голову і заставав приятеля на моєму ліжкові в черевиках, одягненого, в глибокому сні.

На ті листи, що я їх кидав у поштові скриньки, у відповідь поштар незабаром почав приносити гарненькі невеличкі кувертики, які мій приятель розривав із таким виглядом, ніби в кожному з них, власне й був записаний секрет його твору.

Так минали дні, похмурі, мовчазні дні, заколисуючи нас щовечора й прокидаючи щорана, породжуючи межи нас якусь незрозумілу, мовчазну ворожнечу, певно, так починається ворожнеча межи вірного подружжя.

Я певен, що так могло тягтися й без кінця, коли б не трапилось події, що вщент перевернула заведений порядок, і мене зовсім вибила із життьової колії й довела до логічного кінця існування мого друга. Тепер, коли я перебираю в пам’яті все, що відбулося тоді, я мимоволі запитую тебе, мій безталанний друже, нащо ти приїхав до мене, який демон погнав тебе у цю подорож, щоб потім так зле посміятись над тобою…

Але облишу суб’єктивні свої почуття, стану на бік, як третя особа, й безстороннє – факт за фактом – розповім про те, як утратив я свій спокій і як зів’яв мій друг.

Напередодні того дня була субота. Вечером до мене забрів мій знайомий і ми заговорились із ним допізна на якісь випадкові й незначні теми. П. участи в розмові не брав, попрохав вибачення й рано уклався спати, посилаючись на нездоров’я. Звичайно, він лягав у ліжко пізніш за мене, але тепер я не надав цьому особливого значення, щиро повіривши, що приятелеві справді негараздиться. Проте, коли пізніше я вийшов посвітити своєму знайомому в коритарі, і знову повернувся в кімнату, – П. демонстративно крутився на ліжкові й ще не спав.

– Вибач, – сухо озвався я до нього, – здається, ми тобі не дали спати…

– Гаразд, – перервав мене з роздратованням П., зірвавшись на лікоть, – невже в тебе нема цікавішої теми для розмови зі мною?

Безцеремонність П. дедалі дратувала мене все більше й більше… Навіть моє чемне поводження починає вже його дратувать…

– Ну, друже, – відповів я йому, – з тобою важко говорити на будь-які теми.

– В такім разі – добраніч, – роздратовано кинув він мені, – і звикни, будь ласка, до думки, що хазяйські права на кімнату не дають права на приниження гідності другої людини… – з останнім словом він рвучко повернувся на ліжкові.

– Господи, – мимоволі зірвалось у мене з вуст, – до чого тільки може довести буйна фантазія людину?

– До чого може довести, любий мій?.. – Він демонстративно повернувся обличчям до стінки і так продовжував: – До того, що людина та зайвий раз переконається у вашому страшному лицемірстві й скрайній брехливості…

– Я хотів би пояснень, – вже досить суворо озвався я до П.

– Хотів би пояснень? А за яким таким правом? Але… Будь ласка… будь ласка… слухай… Ви стільки розмазуєте про усуспільнення громадських цінностів, а спробуй-но людина, – як от я, – попросити притулку у вашій кімнаті, і ви стаєте власниками, кімнатними владарями і ніякими комуністами…

– Ну знаєш, надто примітивно розумієш ти комунізм, щоб провадить із тобою на цю тему суперечки. Ти мені нагадуєш одного комсомольця, який, думаючи, що про це ніколи ніхто не довідається, пропонував дружині мого приятеля на основі такого от «комунізму» співжиття із ним.

– Звичайно, бо цей комсомолець куди послідовніший за вас.

– Значить, по-твоєму, дружині мого приятеля треба було погодитись на його паршивеньку пропозицію, так, чи що?

– Ну да, так… – піднявся на лікті П. і з хоробливими вогниками в очах глянув у мій бік, – як же інакше, коли він, той комсомолець, подобався їй?

– Але, в такім разі, їй треба було б раніш пірвати зі своїм чоловіком…

– Ні… Її чоловік їй може теж подобатись, а може до того у них лишилась дитина.

– Так у неї з комсомольцем теж могла бути ще одна дитина?..

Простеньку музику проповідуєш ти, друже, і опреділюється вона ще простішим словом – розпуста. Хотів би я побачити тебе в становищу мого приятеля, щоб ти тоді заспівав, цікаво?

– А заспівав би я те, що й зараз співаю – вільний добір статі, а не шлюбне ярмо, не попівська фразеологія…

– Гомо сапієнс… ти говориш безвідповідальні речі…

– Я не «відповідальний»… фарисей для того… Проте, вибач, я ж сам дав тобі зрозуміти, що не спав. А це для того, щоб зайвий раз переконатись, які ви всі балакучі, як багато у