Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Він не захотів сперечатися з Дайюй і пішов до своєї кімнати.

Дайюй іще більше розсердилася.

— Ну й іди! — крикнула вона йому вслід. — І ніколи більше не приходь і не розмовляй зі мною!

Повернувшись до себе, Баоюй у кепському настрої ліг на ліжко. Сіжень знала, у чому річ, але прямо нічого не сказала, а почала розмову здалеку.

— Напевно, буде ще кілька вистав, — з усмішкою мовила вона. — Сестра Баочай має влаштувати відповідне частування.

— Яке мені до цього діло! — Баоюй холодно посміхнувся.

Незвичайний тон його здивував Сіжень.

— Чому ти так говориш? — запитала вона. — Адже зараз свято, і всі веселяться. Щось трапилося?

— Нехай дівчиська й жінки веселяться! — огризнувся Баоюй. — А я при чому?

— Усі намагаються бути у злагоді одне з одним, і ти теж намагайся, так буде краще, — вела далі Сіжень.

— Що говорити про це! — вигукнув Баоюй. — Вони всі між собою якось пов’язані, тільки я «нині нічим не пов’язаний, усьому чужий, усюди блукаю самотньо»!

Із очей Баоюя покотилися сльози. Сіжень замовкла.

Подумавши трохи, Баоюй підійшов до столика, взяв пензля й написав гату[211]:

Я ж усвідомить зміг тебе[212], То усвідом і ти мене; Зміг усвідомити серця, То усвідом іще й думки; Окремо і «ніщо» і «щось» Є усвідомить шанс, А це підтверджує думки, Що є свідомість, є! Як мовити не можеш ти, Що є свідомість, є, Її однаково шукай: Напевно знайдеш все ж!

Баоюй побоювався, що інші не зрозуміють зміст написаного, й наприкінці гати приписав арію на мотив «Кучерява травичка». Прочитавши все від початку до кінця, він відчув полегшення, знову ліг і заснув.

Дайюй тим часом, помітивши, що Баоюй пішов від неї, сповнений похмурої рішучості, пішла за ним, нібито побачити Сіжень.

— Він спить, — сказала Сіжень.

Дайюй хотіла піти, але служниця її зупинила:

— Гляньте, панянко, що написано на цьому аркуші паперу.

Сіжень узяла зі столу аркуш і простягнула Дайюй щойно написану Баоюєм гату. Дайюй прочитала гату й зрозуміла, що в ній Баоюй вилив свій гнів. Ледве стримавши сміх, дівчинка, зітхнувши, мовила:

— Нічого серйозного, просто жарт.

Захопивши аркуш, вона пішла у свою кімнату, а наступного ранку прочитала гату Баочай і Сян’юнь. Тоді Баочай прочитала їй свій вірш:

Коли нема мене, є ти? Ось відповідь: дарма, Коли нема мене, й тебе, по суті, теж нема! Порад, що в Нім до Неї ключ, — безглуздих, власне, тьма, — Коли Її прикмет у Нім не знайде і сама... Зректися світу — значить це — і вільно жити, так Вважати: правда лиш в тобі й ні в кому більш нема! В пустельники піти... В чім суть