Читати книгу - "Оголений нерв"

змінити очі та голос. Вони дивилися одне одному в очі, і за мить у пам’яті пронеслися спогади. Він, показний, гарний, в костюмі та при краватці, волею випадку потрапив у Прикарпаття. Вона, синьоока донька гір, чиста, як джерельна вода Карпат, не могла пройти повз увагу красеня Сергія. Кохання з першого погляду спалахнуло в молодих серцях. Швидко зіграли весілля, і наречений, завідувач промислового відділу райкому партії, привіз молоду дружину у великий будинок поблизу Москви. За кілька днів у Богдани закралася підозра щодо роботи чоловіка, але кохання сліпе, воно хоче бачити лише красу, відчувати на тілі лагідні руки і пристрасні цілунки. Серед розкоші і кохання народилася донька Анастасія.

Подружжя було щасливе до однієї рокової ночі. Богдана заколисала немовля і вкотре виглянула у вікно. Удень вона бачила, як охоронець чоловіка кілька разів бігав у старий покинутий сарай, який повинні були незабаром знести. Надвечір до чоловіка завітала компанія чоловіків бандитської зовнішності, вони зачинилися в гостьовій кімнаті, де перебували досі.

Богдана не мала звички пхати носа в чоловічі справи, тим більше підслуховувати, але того разу вона, попри свої життєві принципи, підійшла тихенько до дверей, звідки доносилися чоловічі голоси та реготання. Кількох хвилин їй вистачило, щоб зрозуміти: її Сергій не має ніякого відношення до райкому партії, він — звичайний азартний гравець у карти. Напевно, картяр був з нього непоганий, про це свідчили і великий будинок, і розкіш у ньому, і чорна «Волга-24». Відкриття шокувало Богдану.

Опівночі вона вийшла з будинку і пішла до сараю. У неї були всі ключі, тож Богдана відімкнула замок, зайшла всередину приміщення і присвітила ліхтариком. У кутку, на старому простирадлі лежала, розкинувши рученята, мертва дитинка років двох, не більше. Біля неї — труп чоловіка з ножем у грудях, а над ним гойдалося повішене на мотузці тіло молодої жінки. Богдана скрикнула від жаху, впала, впустила ліхтарик, він згас, потім намацала його руками, вискочила з сараю, замкнула і повернулася до будинку. Її коханий чоловік був не лише картярем, а й убивцею! Його руки, які пестили щоночі її тіло, по лікоть у крові!

Тієї ночі Богдана склала в сумку дитячий одяг, взяла немовля на руки, залишила ключі й непомітно вислизнула в темряву. На батьківщину повернутися вона не могла, бо чоловік легко її там знайшов би. Вона тікала від нього в безвість, людину, яку нещодавно кохала всім серцем, стала боятися. Богдана поїхала на Луганщину, до далекого родича, двоюрідного дядька. Жінка розповіла йому все, чоловік запропонував їй стати його дружиною і змінити прізвище. У неї не було вибору. Богдана вийшла заміж за нелюба і назавжди забула, що таке кохання…

Уперше за довгий час Богдана прийняла душ, закуталася в чистий м’якенький халат і вдосталь поїла. За обідом Сергій сам розповів про трупи в сараї. Він справді був картярем, і одного разу йому велику суму програв чоловік, який не мав наміру повертати борг. За законами картярства, то була нечувана зухвалість, і друзі Сергія привезли чоловіка з жінкою та дитиною, щоб його залякати. Ніхто не збирався їх убивати, але дитина була хвора на тяжку форму цукрового діабету, без інсуліну вона померла. З горя чоловік встромив собі в груди ножа, якого там знайшов, а жінка повісилася. Сергій здогадався, що Богдана була в сараї і все бачила. Він шукав її всюди, але її сліди десь загубилися. Своєю чергою, Богдана розповіла про своє життя, заміжжя, зникнення Ніни, рабство у циган. Всі крапки над «і» були розставлені, і Богдана заснула спокійним і міцним сном. Наступного дня Сергій відвіз її до лікарні, Богдані прооперували руку, і надвечір вони повернулися додому. Богдана була так налякана життям у циган, що боялася залишатися навіть у лікарні. Сергій дбав про неї, як про дитину, не відходив ні на крок, всіляко намагався догодити чи порадувати.

— Я дізнався, у кого з циган ти жила, — сказав він, — завтра вони повернуть твої документи і телефон.

Наступного дня Сергій віддав їй усі документи. Вони були загорнуті в той самий папірець і целофановий мішечок.

— Телефон вони комусь уже продали, — сказав Сергій, — я купив тобі новий.

— Я не зможу подзвонити Насті, — зітхнула жінка, — але тепер можна повернутися додому.

— Я поїду з тобою, — повідомив Сергій, — хочу побачити доньку й попросити у неї вибачення.

— У мене є фотографія обох доньок, — згадала Богдана і дістала з-під палітурки паспорта світлину.

Сергій підійшов з фотографією ближче до вікна і надовго завмер, дивлячись на неї. Богдана бачила, як тремтіла світлина в його руках, як чоловік довго дивився кудись у вікно. Він мовчки вийшов і довго не повертався. Жінка вирішила, що спогади про минуле та фото доньки так його розхвилювали. Сергій прийшов вечеряти зовсім іншим. Сумний, схвильований, стриманий.

— Я завтра вранці поїду додому, — сказала Богдана.

— Я проведу тебе на вокзал, куплю квиток, — сухо промовив чоловік. — Це картка, на яку я поклав гроші для тебе і доньки.

— Спасибі.

Того вечора він не промовив більше ні слова, не прийшов вкладати її спати, не побажав доброї ночі. Богдана ніяк не могла второпати, що з ним сталося. Вранці було помітно, що чоловік провів важку безсонну ніч. На вокзалі він віддав Богдані квиток на автобус, посадив на місце і сказав:

— Вибач, але я не можу поїхати з тобою.

— Ти приїдеш потім до доньки?

— Напевно, ні. Ти попроси за мене вибачення і скажи, що я поганий батько. З дня нашого розлучення я не брав карт до рук, знайшов інше хобі — почав розгадувати кросворди. Саме вони зіграли зі мною злий жарт.

…Богдана Іванівна їхала і думала, що Сергій залишив їй загадку, яка важча за будь-який кросворд. За ті дні, що вона провела у його будинку, вона згадала, що таке кохання. Богдана бачила очі Сергія, наповнені ніжністю та любов’ю, згадувала, як приємно відчувати дотик його рук, коли він поправляв на ніч їй подушку, дбайливо вкривав ковдрою. Їй здалося, що минуле повернулося і просте жіноче щастя зовсім близько, воно дивиться на неї закоханим ніжним поглядом Сергія.

Утім, усе виявилося оманливим. Було сумно і трохи боляче, але вона не мала права тримати на нього образу. Хто вона? Селянка, старіюча жінка, худа, вимучена, зморена, з руками, які постійно працювали і не знали манікюру. А він — самодостатня людина, яка має свою