Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Перед поїздкою він вивчив карту і отримав від білявого гіганта докладний опис дороги. Вислухавши інструкцію, згідно з якою він мав поїхати до Сталлархольма і влаштувати там пожежу, він вирушив у клуб, розташований у будівлі покинутої друкарні на околиці Свавельшьо, і покликав із собою Сонні Ніємінена. Було тепло, і погода як для першого післязимового виїзду видалася чудова. Вони дістали свої шкіряні обладунки і здолали шлях від Свавельшьо до Сталлархольма дуже швидко.

І тут їх несподівано зустрічає Саландер!

Такий бонус буде сюрпризом для білявого диявола.

Вони під’їхали і зупинилися по обидва боки від неї на відстані двох метрів. Коли мотори замовкли, у лісі стало зовсім тихо. Маґґе Лундін відразу навіть не спромігся на слово, ніби йому відібрало мову. Нарешті він сказав:

— Треба ж такому статися! А ми з ніг збилися, шукаючи тебе, Саландер!

Несподівано він посміхнувся. Лісбет Саландер дивилася на Лундіна без жодного виразу і лише відзначила, що на щелепі у нього ще залишився яскраво-червоний шрам у тому місці, куди вона врізала йому зв’язкою ключів. Потім очі її загрозливо потемніли, вона опустила погляд.

— У мене був гидкий тиждень, тому я в препоганому настрої, — сказала вона. — І знаєш, що найгірше? Варто мені тільки обернутися, як щоразу перед очима в мене звідкись опиняється вислопуза купа лайна і пнеться заступити мені дорогу. Зараз я збираюся звідси піти. Отож відступись-но!

Маґґе Лундін витріщив на неї очі. Спершу він подумав, що недочув, а потім мимоволі розреготався. Ситуація була анекдотична. Треба ж: якась плюгавка, яка вся, зі своїм наплічником, легко помістилася б у його нагрудній кишені, наважилася грубіянити двом здоровенним хлопам із клубу мотоциклістів «Свавельшьо», адже це відразу видно по їхніх куртках! Вони — найвідчайдушніші шибайголови, які скоро стануть повноправними членами «Ангелів пекла», — могли голіруч порвати її і запхати в бляшанку з-під печива, а вона їх ще й обзиває!

Але ж дівка була таки справді психована — а саме так стояла справа, якщо вірити газетам і тому, що відбувалося зараз у дворі, — і тому їхні куртки не справили на неї ані найменшого враження. В усякому разі, по ній було не видно. Це було навіть не смішно. Маґґе обернувся до Сонні Ніємінена.

— Здається, ця повія напрошується, щоб її трахнули, — сказав він, злізаючи з «Харлей-Девідсона» і ставлячи його на підпору.

Він поволі зробив два кроки назустріч Лісбет Саландер і подивився на неї зверху вниз. Вона стояла незворушна. Маґґе Лундін похитав головою і похмуро зітхнув. Наступної миті він завдав такого ж вражаючого удару зліва, який дістався Мікаелю Блумквісту тієї ночі на Лундаґатан.

Удар улучив у порожнечу. Тієї самої миті, коли його рука мала потрапити дівчині в обличчя, вона відступила на один крок і зупинилася за межею досяжності.

Сонні Ніємінен з цікавістю спостерігав за діями товариша, спираючись на кермо свого «Харлей-Девідсона». Лундін почервонів і зробив ще два швидкі кроки в бік дівчини. Вона знову відступила. Лундін додав швидкості.

Лісбет Саландер несподівано зупинилася і випустила йому в обличчя половину вмісту свого балончика із сльозоточивим газом. Очі йому ніби обпалило вогнем. Одночасно її прогулянковий черевик несподівано злетів і, набравши кінетичної енергії, з розмаху врізався йому в пах із силою приблизно 120 кгс[75] на квадратний сантиметр. У Маґґе Лундіна забило дух і підігнулися коліна, унаслідок чого він тепер опинився у такій зручній для удару позі, що Лісбет негайно розмахнулася і бахнула його ногою в обличчя, ніби забивала кутовий у футболі. Почувся страшний хрускіт, і Маґґе Лундін беззвучно плюхнувся долілиць, мов лантух картоплі.

Сонні Ніємінен упродовж декількох секунд не міг оговтатися — на його очах відбувалося щось неймовірне. Він почав ногою опускати підставку свого мотоцикла, але промахнувся і змушений був глянути вниз. Потім, вибравши найнадійніший спосіб, він поліз за пістолетом, який лежав у нього у внутрішній кишені куртки. Намагаючись розстебнути блискавку, він краєм ока помітив якийсь рух.

Підвівши очі, він побачив, що до нього зі швидкістю гарматного ядра мчить Лісбет Саландер. Підстрибнувши, вона з розмаху стусонула його ногами в стегно; цього було недостатньо для того, щоб завдати йому відчутної травми, але майже вистачило, щоб звалити його додолу разом з мотоциклом. Ледь устигнувши висмикнути ногу з-під падаючого агрегату, він відлетів на кілька кроків назад, похитуючись і намагаючись відновити рівновагу.

Коли вона знов промайнула у нього перед очима, він побачив, як її рука зметнулася і з неї вилетів камінь розміром з кулак. Він інстинктивно пригнувся, і камінь просвистів за кілька сантиметрів від його голови.

Нарешті йому вдалося дістати пістолет, і залишалося тільки зняти його із запобіжника. Підвівши погляд, він утретє побачив, як Лісбет Саландер мчить на нього. В її очах палала така злість, що він уперше відчув жах.

— На добраніч! — сказала Лісбет Саландер.

Вона направила електрошокер йому в пах, випустила заряд у сімдесят п’ять тисяч вольт і цілих двадцять секунд тримала електроди притиснутими до його тіла. Сонні Ніємінен перетворився на безвольний овоч.

Почувши за спиною якісь звуки, Лісбет обернулася і зміряла Маґґе Лундіна оцінюючим поглядом. Насилу звівшись на коліна, він тепер намагався стати на ноги і сліпо мацав навколо, охоплений гарячим туманом сльозоточивого газу. Вона стежила за ним, підвівши брови.

— Уб’ю! — вигукнув він раптом.

Розгойдуючись, як корабель у бурю, він обмацував повітря, намагаючись зловити Лісбет Саландер. Вона задумливо спостерігала за ним, схиливши голову набік.

— Чортова шльондра! — знову загорлав він.

Лісбет Саландер нагнулася і підняла з землі пістолет Сонні Ніємінена. Це був польський Р-83 «Ванад».

Вона відкрила магазинну коробку, переконалася, що пістолет заряджений знайомими їй боєприпасами: такі патрони використовуються під час стрільби з дев’ятиміліметрового «Макарова». Вона дослала в ствол кулю, потім, переступивши через лежачого Сонні Ніємінена, попрямувала до Маґґе Лундіна, прицілилася, тримаючи пістолет обома руками, і вистрілила йому в ногу. Він завив від болю і знов звалився додолу.

Вона подивилася на Маґґе Лундіна, прикидаючи, чи варто його іще про щось запитувати. Він міг би допомогти встановити особу білявого гіганта, з яким вона бачила його в кондитерській «Блумберґ» і вдвох з яким, за словами журналіста Пера-Оке Сандстрьома, Маґґе Лундін убив людину в приміщенні якогось складу. Гм… Краще б вона почекала смалити з пістолета, а спершу розпитала.

З одного боку, судячи з вигляду Маґґе Лундіна, він спроможний був тверезо відповідати на запитання, але, з другого боку, хтось поблизу міг почути