Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Я. Зрозуміла, – відкарбувала кожне слово Грайна.

– Тоді – веди.

– Вдень?! – обурилась вона.

– Ти чудово вмієш відводити очі своїм побратимам, як і я. Тож, ми й вдень зможемо пройти.

– За два кілометри звідси – на нашому шляху – велике фермерське хазяйство, – важко зітхнула жінка.

Колвін примружив очі, підозріло дослухаючись до інтонацій оморочниці: довіряти їй повністю – було б великою дурістю.

– Раніше тут був суцільний ліс.

– Воно нещодавно з’явилось. І дуже успішне.

Ігор невдоволено поморщився:

– Тож, там вовкулаки.

– І дуже багато, – підтвердила вона.

– Багато? – здивувався Колвін.

– Ходять чутки, що в окрузі з’явилась парочка здичавілих, тому й охорону збільшили.

Ігор дістав з рюкзака флягу, хлюпнув собі у долоню рідину з неї й простяг гвардійцям:

– Натираємо всі відкриті частини тіла, – подивився на жінку. – Ти також.

Грайна роздратовано пирхнула та підкорилась.

Їм довелось зробити великий крюк лісом, обминаючи фермерське хазяйство. З цієї причини ночувати їм довелось у лісовій глушині недалеко від заболоченого озерця. Колвін сторожко подивився у бік водойми:

– Окрім дракк та крикс, сподіваюсь там більше ніхто не завівся за ці роки?

– Я б сказала, – буркнула оморочниця.

– Уточнення ніколи не буває зайвим.

– Дракки? – до них наблизився драканар Мечислав. – Це ті, хто обертаються гарненькими хлопчиками та заманюють до води дівчат? – у непристойній усмішці ошкірився він.

– Повір, – скептично хмикнув Ігор, – дівчатами вони теж обертаються. І такі хитромудрі пастки ставлять, що обзаздришся. Ловляться навіть бувалі маги.

– Та, ну! Як зловитись, якщо ти не маєш наміру реагувати на жодну з дівчат? – він підніс до носа квітку ніжного бузкового кольору та намірився її понюхати.

Колвін миттєво видрав рослину з рук того й розчавив ногою під єхидний сміх Грайни. Воїн ошелешено витріщався на нього:

– Командир! Я все розумію, та…

Договорити йому Ігор не дав:

– Я ж попереджав: нічого не підіймати, нічого не зривати! – його тон почав набирати оберти. – Чи цю частину ти прослухав?!

– Це лише…

Колвін перервав його знову. Дуже хотілось гарикнути, та стримався, пам’ятаючи, що галас їм ні до чого:

– Це був інструктаж, якого конче потрібно дотримуватись! – шипів він, намагаючись не зриватись на крик. – Техніка! Безпеки! Якщо сказано: нічого не зривати – значить, ні-чо-го! Взагалі! Це, – Ігор ткнув пальцем у розчавлену квітку, – і є одна з пасток дракк. Твоя воля для неї тепер, як віск розплавлений: що захоче, те й зліпить, – він розвернувся до інших гвардійців. – Сьогодні не спимо: чекаємо, поки з’явиться красуня, – процідив Колвін і обвів їх поглядом. – Сподіваюсь, ніхто більше ароматами місцевої флори не насолоджувався?

– Ображаєте, командире! – хором відповіли обидва.

– Може, зв’яжемо його, поки він не буйний? – запропонував Халле.

– Що значить – зв’яжемо?! – обурився Мечислав.

Ігорю коштувало зусиль стримати себе: це – найкращі?! Судячи з усього, драканари настільки були впевнені у своїй силі, що не надто переймались потребою заповнювати голови зайвими знаннями. Хоча, як відомо, знання зайвими не бувають. Він дивився на зарозумілого бійця з виразом дуже стриманого скепсису:

– Як тільки поруч опиниться дракка, ти будеш готовий піти на будь-що, аби опинитись поряд з нею. Я так розумію, – він не стримав таки зневажливої усмішки, – хтось щасливо пропустив під час навчання усі заняття про мешканців Нави.

Гвардійці біля вогнища ледь чутно кашлянули. Зрозуміло. Значить, йому дістався один з тих, хто впевнений, що вміння добре битись та здатність літати – переважають всі інші. Доброго бійця йому підсунув дід! Від таких, зазвичай, більше клопоту, аніж зиску. А зараз він, скоріш за все, вважає себе ще й приниженим, оскільки змушений підкорятись невизнаному спадкоємцю князя, до того ж ще й не драканару. Загалом, «прогулянка» дійсно обіцяє стати «розважальною», де йому уготовано особливо делікатесне розважання.

– Те, що належить, я знаю, – процідив крізь зуби Мечислав.

Ігор хижо примружив очі:

– І чим же вирізняються крикси?

– Крикси? – пихато перепитав той. – Старі потворні тітки?

– Ну, так, – кивнув Колвін. – Вночі бродять по хатах – на дітей наводять жах.

Він стрімко викинув руку в бік від вогнища під похмурий полог нічного лісу. З його долоні вилетів довгий аркан сірого кольору, котрий Ігор миттю намотав на зап’ястя й рвонув назад. До нього підлетіла якась фігура, яку він одразу ж схопив за довге попелясте волосся, не даючи їй впасти, оскільки її руки були щільно примотані до тіла тим же арканом. Вона шипіла, звивалась та видертись не могла.

– Ну, як? – він підштовхнув її ледве не впритул до драканара. – Підходить під твій опис?

Істота була високою, худорлявою, попелястоволосою і, якби не гримаса люті та страхітливі гострі ікла, що вона демонструвала у нападі сказу, то виглядала б вона цілком привабливо: на потворну бабцю точно не походила.

– Так от, – продовжив Ігор, перехопивши створіння за горло рукою, що палала вогнем, – коли ця «мила бабуся» опиниться поруч з тобою сплячим, в тебе буде пара секунд, щоб не дати їй видрати шматок твоєї плоті на шиї разом зі шматком артерії.

Він відкинув криксу у бік, де вона поступово зітліла. Демонстрація мала належний ефект, судячи з вражених фізіономій гвардійців. Навіть оморочниця скинула здивовано брови. Вчасно ця тварина опинилась поруч. Мечислав простягнув до нього складені разом руки:

– Тоді краще зв’яжіть.

Колвін хитнув головою:

– Розумніше буде приспати тебе: більше гарантій, що ніхто не отримає фізичних каліцтв – ні ти, ні ми.

– І я просплю веселощі? – невесело усміхнувся драканар.

– Повір, – Ігор намагався говорити з ним рівно, наче нічого не відбулось, – з глотниками буде набагато веселіше. І там ти будеш потрібний живий та здоровий.