Читати книгу - "Щит і меч"

Слід було б бути зараз у Берліні, де робиться політика.

А він, Герд, змушений сидіти в передмісті Варшави і готувати агентів для засилання з тил Червоної Армії, коли головне і вирішальне зараз зовсім не тут.

Розмисливши, Герд написав листа герцогу Карлу-Едуарду Саксен Кобург Готському, адже він — онук королеви Вікторії, носій титулу англійського герцога Олбаиі, і він же — групенфюрер СА. Доклавши до свого послання чек на пред'явника, Герд просив герцога групенфюрера СА Карла-Едуарда про дружню послугу: дати комерційну ділову консультацію з хвилюючого його фірму питання.

Заклопотаний всіма цими надзвичайно важливими справами, ротмістр Герд схилявся до того, що капітали все-таки слід вкласти в кавказьку нафту. І хвилювався, коли б англійці під час наступу армій вермахту на Кавказ не переправили туди своїх агентів для проведення диверсій на нафтопромислах. Він пам'ятав, що ще до укладення договору з Румунією абвер заспав у її нафтоносні райони спеціальні групи для охорони промислів від диверсійних акцій англійців.

І зараз Герд серйозно подумував, чи не слід йому наштовхнути керівництво абверу на думку про засилання таких груп і на Кавказ, щоб перед захопленням нафтоносних районів забезпечити їх від диверсій з боку противника.

Герд так поринув у всі ці вищі стратегічні міркування, що в справах управління школою цілком поклався на Штейнгліца, обіцяючи йому за цю люб'язність яку-небудь добре оплачувану посаду після війни у фірмі свого тестя.

Про все це Штейнгліц одверто розповів Вайсу.

Інформацію про всі міркування Герда Йоганн передав у Центр.

Навіть хворіючи, Йоганн Вайс не марнував часу, а працював, збираючи за допомогою своїх колег, котрі провідували його, інформацію, щоб бути в курсі подій, які становили для нього істотний інтерес.

Так, він довідався, що остання радіограма, одержана «штабом Валі» від Гвіздка, мала трагічний характер: «Групу накрили радянські органи контррозвідки. Рацію знищуємо. Якщо вдасться втекти від переслідування, намагатимемося перейти лінію фронту». Значить, з Гвіздком все гаразд.

Дітріх, спираючись на свій досвід, якого він набув під час допитів у таборах, відбираючи кандидатури для шкіл, прийшов до висновку, що в росіян надзвичайно розвинене почуття братерської взаємодопомоги, активного співчуття до тих, хто цього потребує. Крім того, в радянських доктринах є офіційні вказівки, які вимагають від громадян чуйності одне до одного. І головне, визначальне: радянське цивільне населення — фанатично патріотичне, і кожен радянський солдат чи офіцер, що став інвалідом після поранення, користується глибокою повагою співвітчизників, піклуванням і покровительством властей.

В зв'язку з цим Дітріх вважав більш ніж доцільним розпочати пошуки в таборах інвалідів. А втім, він мало сподівався на успіх, оскільки завжди табірна адміністрація із суто економічних міркувань в першу чергу ліквідовувала військовополонених, що лишилися каліками, або створювала їм такі умови, за яких вони досить швидко гинули природним шляхом.

Дітріх уже дав абвергрупам команду розпочати в таборах пошуки військовополонених без однієї кінцівки. А коли таких не виявиться, то намітити підхожі кандидатури, щоб після перевірки їхньої благонадійності під тим чи іншим приводом відправити «на лікування» в госпіталь. Там досвідчені медики у відповідності з одержаними вказівками ампутують їм руку або ногу.

Та поки такий контингент надійде в школу, чи не слід намітити кілька кандидатур із підготовлених уже курсантів, які перебувають у незрівнянно кращому фізичному стані, ніж в'язні в таборах, і їхнє зцілення після операції забере значно менше часу?

На думку Дітріха, найкраще ампутовувати нижню кінцівку. Це різко впадає в око, примітно й дає засланому в тил противника агентові можливість вимагати, оскільки руки в нього цілі, щоб його прийняли на роботу на яке-небудь оборонне радянське підприємство.

Наявність рук дає змогу працювати, а відсутність ноги (природно, втраченої на фронті) — найкраща гарантія того, що агент, вступаючи на оборонне підприємство, не буде надто старанно перевірятися.

Штейнгліц високо оцінив цю пропозицію Дітріха.

Лансдорф, вислухавши обох офіцерів із нудно-гидливим виразом обличчя, процідив:

— Щось схоже проробляли компрачікоси.

Штейнгліц не знав, хто такі компрачікоси, і замислено кліпав.

Дітріх, протестуючи, вигукнув:

— Але військовополонені не діти!

— Тонке спостереження для контррозвідника, — іронічно зазначив Лансдорф.

Йому було водночас і прикро, і сумно, він тільки зараз відчув, що з віком поступово слабшає пам'ять і він починає забувати багато чого з своєї багатющої і колись досить витонченої практики.

Ще в роки першої світової війни, під час боїв під Верденом, він придумав летючі розвідгрупи, які спішно інструктували окремих, легко поранених німецьких солдатів, переодягали у французькі мундири й витягували вночі на поле бою. Тут цих диверсантів підбирали французькі санітари й на своїх плечах приносили у фортецю.

Під час війни в Іспанії один з колег Лансдорфа, що займав посаду радника при Франко, згадав про цей метод. Легко поранених франкістів переодягали в комбінезони республіканців, і ночами вони досить успішно орудували пістолетами й вибухівкою на вулицях Мадріда, а вдень виставляли напоказ свої товсто перебинтовані кінцівки, й, жваво шкутильгаючи на милицях по Ріо-де-Гранде, викликали захоплене поклоніння городян.

Але для Лансдорфа це було б нижче його гідності — чванитись своїм блискучим минулим і нагадувати про свої заслуги так, немовби вони були недооцінені. Тому, віддаючи честь задумові Дітріха, він поблажливо згодився з ним.

— Ваша пропозиція в своїй основі дотепна і психологічно невідпорна. Але… — Лансдорф склав перед собою долоні й, розглядаючи старанно відполіровані, з синюватим відтінком нігті (не те вже серце: з віком воно б'ється дедалі повільніше й повільніше), холодно заявив: — Але я рішучий противник, — помовчав, — екстравагантностей, як оце насильне оперування.

Дітріх жваво перебив:

— Ніякого насильства. Об'єкт потрапляє в госпіталь. Там його переконують в необхідності хірургічного втручання. При сучасних анестезуючих засобах у нього навіть не виникає больових відчуттів. Прокинеться і…

Лансдорф скривився.

Дітріх, помітивши це, сказав квапливо: