Читати книгу - "Щит і меч"

Якщо до розгрому вермахту під Москвою Черчілль ще вагався, чи слід укласти сепаратний мир з Німеччиною, щоб спільними зусиллями продовжити війну з більшовиками, то тепер усьому кінець.

— Дурниці, — сказав Вайс, — просто ти (він тепер був на дружній нозі із Штейнгліцом) ображений на те, що Берлін знову відмовився використовувати тебе як спеціаліста по західних країнах, хоч ти посилаєш уже не перше прохання про це.

— А як же я можу не ображатись? — пожвавішав Штейнгліц. — Я знаю своїх колишніх хлопців, які зараз роблять кар'єру і гроші, давно беручи участь у всій цій тяганині з англійцями.

— Поробилися дипломатами! — всміхнувся Вайс.

— Ні, чого ж, працюють по спеціальності. Стежать за тими, хто таємно виконує дипломатичні місії або грає роль посередників у переговорах. — Запитав: — Ти пам'ятаєш тих двох глухонімих?

Йоганн кивнув.

— Навіть ці каліки непогано заробляли в Швейцарії. — Додав зловтішно: — Та їм не довелося одержати готівкою.

— Чому?

— Молодці Гіммлера ліквідували їх. — Зітхнув. — Очевидно, рейхсфюреру не подобається, що Канаріс надто багато на себе бере в переговорах з англійцями.

— Але фюрер знає? Це ж зрада.

— Ти дурень чи прикидаєшся? — розсердився Штейнгліц. — Ти що ж думаєш, Гесс, бувши першим заступником фюрера, без його дозволу, сторч головою кинувся на англійців з парашутом? Та кожному солдатові відомо, що фюрер зупинив Гудеріаиа перед Дюнкерком тільки для того, щоб той не знищив дощенту англійські експедиційні війська. Їм дали змогу перенести ноги й душі через затоку з тим, щоб англійський уряд на прикладі цього дружнього з боку фюрера акту переконався, що є ще можливість спілкування з нами проти головного противника — Росії. В цьому виявився геній фюрера. А те, що зараз Гіммлер, Герінг, Ріббентроп, наш Канаріс і ще дехто, кожен окремо, крутять з англійцями, то це не проти політики фюрера, а відповідно до його надій. Тільки кожен з них зацікавлений у тому, щоб краще взнати, про що розмовляють з англійцями його суперники. І тут для справжнього професіонала — такого, скажімо, як я, — виняткові можливості вискочити у велику політику. І дають не нагороди, а чеки: будь-який банк у будь-якій валюті…

Вайс спитав, яка доля розвідувально-диверсійної групи, куди входив курсант Гвіздок.

Штейнгліц сказав, що, хоч літак, який закидав групу в радянський тил, не повернувся на базу і двоє — старший групи і радист — загинули під час невдалого приземлення, керівництво над іншими трьома взяв на себе радист Варшавської школи Гвіздок. Він передав цінну інформацію, а зовсім недавно його група здійснила диверсійний акт, підірвавши військовий ешелон.

Штейнгліц сповістив про успішну роботу групи без будь-якого натхнення. Може, тому, що це був для нього звичайнісінький, рядовий факт агентурної діяльності, а може, тому, що останнім часом надто був заклопотаний. Йому не давала спокою думка про те, чому ще в червні 1940 року адмірал Канаріс наказав знищити його, Штейнгліца, доповідну записку про надзвичайну слабість англійських збройних сил, що цілком відповідало дійсності, і наказав скласти інше донесення, в якому сили англійців брехливо перебільшувалися. А в Канаріса ж були найточніші статистичні дані про англійські збройні сили: шифрувальник американського посольства в Лондоні Тейлор Кеит передав абверу понад 1500 кодованих повідомлень, знятих на мікроплівку.

Якщо за цим крилася якась політична комбінація, то Канаріс мав би, як це годиться, заплатити Штейнгліцу за послугу. А може, Канаріс примусив його написати брехливу доповідну, щоб потім тримати на гачку? Але навіщо? І так над ним висить постійна небезпека: Гейдріх знає, що він загнав агента гестапо в лапи Інтеллідженс Сервіс. І нікому нема діла, що він зробив так через незнання.

Штейнгліца мучила також одна ганебна згадка. Через твого агента він дістав інформацію про те, що в березні 1940 року Герделер і Шахт, зустрівшись в Швейцарії з особою, близькою англійському і французькому урядам, сповістили йому, що Гітлер має намір рушити далі Данціга і Варшави, на Схід, і захопити чорноземну Україну і нафтові джерела Румунії і Кавказу.

Штейнгліц вирішив, що до його рук потрапив найсвіжіший матеріал, який викривав двох високопоставлених осіб у шпигунстві на користь іноземних держав. І цей матеріал дасть йому можливість здійснити стрибок в раніш недосяжні сфери.

Канаріс, одержавши його рапорт, зім'яв папір і навіть не знищив на спиртівці — кинув у кошик.

Спитав:

— Які прикмети у віслюка? — І пильно подивився на вуха Штейнгліца. — Ви гадаєте… — І торкнувся свого вуха. Всміхнувся. Тицьнув пальцем у кошик. — Ось вони, ослячі ваші прикмети.

Тільки через кілька місяців після цього Штейнгліц довідався, що таким методом Герделер і Шахт за завданням фюрера вивідали, що Англія і Франція прихильно ставляться до німецької агресії на Схід.

Ось вищий клас розвідки тих, хто належить до вищих правлячих класів рейху.

А Штейнгліц їхній чорнороб. Тому його й не радувало, що одна з диверсійних груп, засланих у Росію, успішно виконує завдання. Не ті це масштаби, не ті.

Песимістичний настрій не залишав Штейнгліца.

Ротмістр Герд останнім часом був також заглиблений у самого себе і заклопотаний.

Річ у тім, що він і його тесть були пайовиками акціонерного товариства «Дейч-амеріканіше петролеум АГ», капітал якого на 95 процентів належав американській компанії «Стандарт ойл», що постачала Німеччині половину всієї необхідної для країни нафти. На початок війни вона самого тільки авіаційного бензину дала на суму в 20 мільйонів доларів. Крім того, вона ж побудувала в Гамбурзі найбільший у світі нафтоперегінний завод і фінансувала будівництво заводів синтетичного бензину.

І Герд мав терміново з'ясувати, чи згодяться американські фірми на те, щоб британські повітряні сили бомбили на німецькій території їхню власність, включаючи сюди підприємства автомобільної і танкової промисловості, що перебувають під фінансовим контролем Форда і «Дженерал моторс», чи не згодяться. І якщо згодяться, то тоді слід негайно продумати, в яке діло найрентабельніше вкласти свої страхові премії. Наприклад, у кавказьку