Читати книгу - "Хрещений Батько"

садок, вони побачили, що дон лежить розпростертий долі, стискаючи в жменях землю. Підняли його і перенесли у затінок до вимощеного кам'яними плитами подвір'я за домом. Майкл нахилився над батьком, тримаючи його за руку, а інші вже дзвонили до лікаря й викликали «швидку допомогу».

Величезним зусиллям дон розплющив очі, щоб востаннє подивитися на сина. Від гострого серцевого нападу його рожеве обличчя стало майже синім. Дон помирав. Він відчув запах саду, жовта запона світла засліпила йому очі, й він прошепотів:

— Яке гарне життя...

Дон не бачив жіночих сліз, він помер до того, як жінки повернулися з церкви, до того, як приїхала «швидка допомога» й лікар. Помер, оточений чоловіками, помер, тримаючи за руку найулюбленішого сина.

Похорон був царський. П'ять «родин» надіслали своїх донів і всіх капореджіме, прийшли й родини Тессіо та Клеменци. Джоні Фонтане потрапив у жирні заголовки в бульварних газетах, бо прибув на похорон, не послухавшись Майклової ради. Фонтане заявив кореспондентам, що Віто Корлеоне був його хрещеним батьком і найкращою людиною з усіх, кого він будь-коли знав, і що він вважає за честь для себе віддати останню шану цій людині; його не обходить, що подумають інші.

З тілом прощались, за старим звичаєм, у будинку на Лонг-Біч. Амеріго Бонасера перевершив самого себе, готуючи до похорону давнього друга — Хрещеного Батька — так, як мати готує молоду до весілля. Він повністю розплачувався за свій борг донові. Усі лише й говорили про те, що навіть смерть не змогла стерти величі й благородства з обличчя великого дона — такі слова сповнювали Амеріго Бонасера гордістю й дивним відчуттям сили. Лише йому одному було відомо, як спотворила смерть донову зовнішність.

Прийшли всі давні друзі й сподвижники. Назоріне, його дружина, донька і її чоловік та їхні діти; з Лас-Вегаса прибув Фредді. Том Хейген з дружиною та їхні діти, дони з Сан-Франциско й Лос-Анджелеса, Бостона й Клівленда. Коло труни стояли Рокко Лампоне, Альберт Нері, Клеменца і Тессіо і, звичайно ж, донові сини. Весь маєток, усі будинки були заповнені вінками з живих квітів. За брамою маєтку стояли кореспонденти газет і фотографи, а на невеличкій вантажній машині прибули, як стало відомо, агенти ФБР, що увічнювали на кіноплівку це епохальне видовище. Дехто з кореспондентів намагався проникнути всередину, але коло брами і понад огорожею було розставлено варту, яка вимагала показати посвідчення й запрошення. І хоча з газетярами обійшлися дуже ввічливо, передали їм з дому напої й перекуску, всередину їх не пропустили. Вони намагалися говорити з тими, хто виходив з подвір'я, але їм відповідали кам'яними поглядами й цілковитою мовчанкою.

Майкл Корлеоне пробув цілий день з Кей, Томом і Фредді в наріжній кімнаті-бібліотеці. До них проводили людей, які хотіли побачити його, щоб висловити своє співчуття. Майкл приймав їх вельми ввічливо, навіть якщо дехто з них, звертаючись до нього, називав його Хрещеним або доном Майклом; лише Кей помітила, що він тоді невдоволено стискав губи.

Клеменца й Тессіо зайшли, щоб приєднатися до родини небіжчика, і Майкл сам налив і підніс їм випити. Трохи переговорили про справи. Майкл повідомив їх, що маєток з усіма будинками продається одній будівельній компанії. За неймовірно вигідну ціну — і це було ще одне свідчення геніальності великого дона.

Всі розуміли, що тепер імперія повністю переходить на Захід. Що «родина» Корлеоне зліквідує всі свої справи в Нью-Йорку. Для цього треба було лише дочекатися відставки чи смерті дона.

Хтось нагадав, що майже десять років, від самого весілля Конні Корлеоне з Карло Ріцці, в цьому домі не збиралося стільки люду. Майкл підійшов до вікна, що виходило в садок. Колись давно вони з Кей сиділи в цьому садку, й гадки не маючи, що на Майкла чекає така дивна доля. Його батько, вмираючи, сказав: «Яке гарне життя». Майкл не пригадував, щоб його батько коли-небудь філософував про смерть, ніби дон надто поважав смерть, щоб говорити про неї.

Час був їхати на кладовище. Час ховати великого дона. Майкл узяв за руку Кей і вийшов у садок, щоб приєднатися до похоронної процесії. За доновою труною йшли капореджіме з їхніми людьми, а потім усі ті скромні люди, що їх благословив Хрещений за своє життя. Пекар Назоріне, вдова Коломбо з синами й незліченні ряди інших людей із світу, яким він правив. Були навіть його вороги, що прийшли віддати йому шану.

Майкл дивився на процесію з ледь помітною ввічливою посмішкою. Його ніщо не дивувало. «Так, — думав він, — якщо я, вмираючи, зможу сказати, що життя гарне, якщо зможу так само вірити в себе, тоді ніщо не матиме значення». Він наслідуватиме свого батька. Піклуватиметься дітьми, сім'єю, своїм світом. Але його діти ростимуть в іншому світі. Вони стануть лікарями, артистами, науковцями, губернаторами, президентами. Ким завгодно. Він подбає, щоб вони приєдналися до вселюдської родини, проте, як могутній і обережний батько, він, безперечно, не спускатиме ока з цієї вселюдської родини.

***

Вранці наступного дня всі важливі особи «родини» Корлеоне зібралися в маєтку. Перед дванадцятою їх впустили в порожній будинок дона. Приймав їх Майкл Корлеоне.

Люди майже заповнили наріжну кімнату-бібліотеку. Тут були обидва капореджіме — Клеменца й Тессіо; Рокко Лампоне з розсудливим, тямущим виразом на обличчі; дуже тихий Карло Ріцці — людина, що знає своє місце; Том Хейген, що залишив свої суто юридичні обов'язки, щоб допомогти в цю нелегку годину; Альберт Нері, який намагався стояти ближче до Майкла, підносячи запальничку до сигарети нового дона, наливаючи йому в склянку віскі — всіляко демонстрував беззастережну вірність, незважаючи на недавнє лихо в «родині» Корлеоне.

Смерть дона була великим нещастям для «родини». Вона, здавалося, втратила половину своєї сили й майже всі шанси в переговорах із спілкою Барціні-Татталья. Це знав кожен із присутніх у кімнаті, всі чекали, що скаже Майкл, бо в їхніх очах він ще не був новим доном, він не заслужив ні цього становища, ні цього титулу. Якби Хрещений жив, він би забезпечив для сина становище ватажка, а так усе ще вилами по воді писане.

Майкл зачекав, поки Нері підніс усім по келиху. А потім тихо проказав:

— Я розумію ваші почуття. Всі ви поважали мого батька, а тепер вам доводиться непокоїтися за себе й за свої родини. Дехто гадає, як усе це вплине на наші попередні наміри та мої обіцянки. Що