Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

дедалі більше боялася, що не зможе встояти. Варто було їй лише побачити Гульвісу, як воля її слабшала, голова паморочилася, й вона відчувала над собою цілковиту владу спокусника. У такі миті дона Флор уже не володіла своїм тілом, неспокійне єство не підкорялося її думкам, нею майже повністю володів Гульвіса.

Так, вона ще йому не віддалася, але, мабуть, лише тому, що останніми днями Гульвіси майже не було видно; його знову захопили гра та легковажні розваги. Так було і того вечора. Його рішуче і безапеляційне: «Вночі я прийду і неодмінно витягну тебе з ліжка», як завжди було просто словами, черговою обіцянкою, якої він і не думав дотримуватись, бо зостався в казино, а може, і в якому борделі. Дона Флор снує вітальнею, відчиняє вікно, визирає надвір і лічить хвилини.

Усі його клятви і палкі зізнання — пуста брехня… Ось вона, дона Флор, чекає тут на нього, а він навіть грою заради неї не здатен пожертвувати. Може, бодай після закриття прийде?

Ну що ж, казино вже точно зачинене — дона Флор добре знає, до котрої години воно працює, бо опівнічне чекання на Гульвісу почалося ще багато років тому. Де ж його носить, що ж змусило його відступитися від обіцянки? Гульвісо, чому ж ти так зловживаєш моїм терпінням, чому ж не приходиш, ти ж дав слово, скільки ж я чекатиму тут всупереч здоровому глузду, забувши про честь, жіночу гідність, про своє подружнє щастя і коханого чоловіка? Чому мені так кортить побачити тебе? Як же ти зумів вселити в мене це бажання?

Уранці на заняттях дона Флор була така нервова та неуважна, що мало рисовий пудинг не впустила додолу. До неї десь здалеку долинув схвильований голос Зулміри Сімоенс Фаґундес, яка стурбовано розповідала:

— Це якась чортівня, дівчатка, я скоро збожеволію зо страху… Пам’ятаєте, як оце днями мені здалося, ніби хтось пестить мої груди? Так от, ця історія триває…

Дівчата почали розпитувати:

— Як? Як таке може бути! Розповідай, хутчіш…

— Учора ввечері була я в «Паласі»…

— Ти ж там щодня буваєш!..

— Бо це входить у мої обов’язки.

— Ага, мені б такі обов’язки…

— Розповідай, Зулміро…

— Так от, учора ввечері були ми з шефом в «Паласі», і там коїлося щось геть неймовірне: кулька рулетки весь час зупинялася на цифрі «17»…

Дона Флор затамувала подих.

— У найнапруженішу мить я раптом відчула, як знову хтось невидимий пестить мої груди, а потім, — вона перейшла на шепіт, — мало йому того було, бачте, то ще й вщипнув мене за дупу…

— Невидимий? Але ж то фантазія! — засумнівалася змарніла сеньйора, яка давно вже не вірила в такі речі.

— Не вірите? Ось, погляньте самі.

Зулміра задерла спідницю, оголила стегно, від якого навіть найдоладніші сеньйори слиною давилися: на шкірі виразно виднівся вже трохи зблідлий слід від Гульвісиних пальців. Дона Флор мовчки вийшла з кімнати.

Настрій, звісно ж, зіпсувався, та вона таки чекала на Гульвісу. Але його все не було, як не прийшов він і наступної ночі. Уся ота його пристрасть була показною брехнею, все оте начебто щире кохання було низьким лицемірством. Дона Флор ночей не досипає, чекає на нього, а він вештається по казино та залазить під сукню до Зулміри. Легковажний облудник, віроломний бездушний цинік. Муки дони Флор скінчилися, уже не спалює її бажання, не гризе совість, зостався сам смуток.

16

У ЧАС ПЕРЕМОГИ ПРОФЕСОРА МАКСИМО САЛЕСА НЕ СПОВНЮВАЛА ПОГОРДА, йому не були притаманні марнославство і зарозумілість: усі свої успіхи він пояснював приказкою: «На кожного шахрая знайдеться ще більший шахрай». Як людина освічена, він був справжнім гуманістом.

Годі вже з нього розмов про потойбічний світ, злі чари та чаклунства. Зараз варто йому буде лише трішки переробити рулетку і — вуаля, все чаклунство здиміє: шахрайство відразу спливе, залишиться лише вирахувати ватажка того кодла і по всьому. Круп’є Лоуренсо Мау-де-Вака, який і гадки не мав про його задум, не переставав дивуватися, адже напередодні випадало тільки «17», сьогодні ж це число жодного разу не виграло.

Обличчя Пеланкі Моуласа просвітліло. Наскільки він тремтів від потойбічних сил, настільки ж геть не боявся земного. Бо хіба ж якісь чари відступили би перед вигадкою Салеса? А це означало, що вони тут ні до чого. Максимо зірвав з цієї таємничої історії всі маски і тепер — знову могутній — Пеланкі добереться до змовників, змусить їх сповна заплатити за нахабне шахрайство, а надто за той невблаганний страх, що весь цей час точив його душу. Сидячи між Зулмірою та Домінґо Пропалато, Пеланкі знову всміхався гравцям своєю чарівною усмішкою.

Тим часом Мірандау, щасливий і п’яний, спав у прекрасному рожевому будуарі Карли. Напередодні, коли Пеланкі Моулас уже майже втратив самовладання і наказав припинити гру, круп’є Лоуренсо Мау-де-Вака і Домінґо Пропалато полегшено зітхнули: нарешті закінчився той несусвітній кошмар. Посеред океану фішок сидів розгублений Мірандау: сьогоднішній тотальний виграш був для нього геть абсурдним та незбагненним.

Коли на рулетці вкотре випадало «17», Мірандау душило відчуття якоїсь суцільної ейфорії й жаху одночасно. Ейфорія ще хоч якось була виправдана, а от та диявольська удача, вочевидь, мала на собі знак чогось нечистого. Здавалося, цього вечора всі закони гри в рулетку скасовано і весь успіх, усі фішки казино належали тільки йому. Але чи йому належав той безмежний успіх?

Усе йому здавалося підозрілим і дивним: і Гульвісин голос, що невідступно переслідував його з самого ранку, і дона Флор, під час розмови з якою теж, здавалося, був присутній небіжчик, і магія з фішками, що вперто випадали на «17», хоча він кидав їх на «3» і «32». Посеред вечора Мірандау ще раз із цікавості вирішив поставити на свої улюблені числа, та кулька знову і знову опинялася на «17». То хто ж був сам Мірандау в той момент — гравець чи іграшка в руках долі?

Вийшовши з «Паласу», новоспечений мільйонер, в якого від сьогодні серце було не на місці, попрямував до Карлиного борделю — найпринаднішої місцини для тих, хто хоче відсвяткувати якусь визначну подію або ж позбутися душевних страждань. Він довірив свій капітал тлустій і чесній італійці, звелівши, ясна річ, витратити на свято скільки знадобиться. Мірандау боявся, що надмірна увага жінок та алкоголь зроблять свою справу і він розтринькає все до останньої копієчки, адже розпусниці обліплять його, мов бджоли мед. Та й не дарма, адже тієї ночі він збирався організувати грандіозну вечірку, щоб втопити у вині всі події останніх годин та свої роздуми.

Гульбисько тривало аж до світанку, а найстійкіші з гостей, літератори Робату Фільйо, Аурео Контрейрас (зі своєю незмінною квіткою на відвороті піджака) і