Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Ні, не дуже.

Тепер, коли я майже не спілкувалася з батьками, бо мама й далі прикидалася, ніби я для неї вмерла, а тато у повідомленнях був не надто багатослівний, ця відстань від рідного дому у три години польоту була дещо відчутніша, але не настільки, щоб я сходила з розуму й одного дня зірвалась туди, потім тиждень походжала у гості до шкільних подруг, що й досі іноді вітали мене зі святами, і панькалася з їхніми дітьми, вислуховуючи місцеві плітки та новини, котрі мене не надто цікавили.

Дідько... Вони майже всі мають дітей, Дженні вагітна вже вдруге. А я згадую про материнство лише тоді, коли ми з Тоні займаємося незахищеним сексом, і я боюся затримки. О так, навряд мені місце в Небрасці.

Мама, до речі, нехай і зображала з себе мученицю, та від повернення додому приватним літаком не відмовилась. Ніхто не здогадується, крім тата, скільки зусиль мені вартувало промовчати з цього приводу.

— Ти справді вкрав той рецепт, чуваче? — пролунало десь поряд, і ми з Сильвією одночасно розвернули голови в той бік.

З натовпу виринув Тоні, тримаючи в руках три келихи з коктейлями, котрі він притиснув один до одного на кшталт кришталевого букета.

Його вуста викривила зухвала усмішка. І він навіть не глипнув на того, хто кинув це питання поверх голів інших гостей.

— А в грудні планую вкрасти Різдво, про це ти теж прочитаєш в газетах.

На його недбалий смішок мої коліна відреагували миттєвою слабкістю, ніби замість кісток там раптом опинились желейні цукерки. Господи, ну чому він такий неймовірний? Привабливий і зламаний водночас. Пропащий і мій. Чи покарання він, чи дарунок долі. Від мого імунітету, що спочатку тримав нас на відстані, не лишилось і сліду.

— Не впевнена, що ти й далі подобатимешся мені зеленим, — похитала я головою.

Соретті відповів самовпевненою усмішкою, що натякала — йому відомі способи, як змусити мене втратити голову дужче, навіть якщо він справді одного дня перетвориться на Ґрінча.

— Знайду вас згодом, — відволікшись на чергове повідомлення, якими її невтомно бомбардувала та невгамовна загадкова партнерка, Сильвія забрала в Тоні келих і пірнула між людьми, що розступилися перед Соретті і не встигли повернути єдність свого щільного кола, яке простіше обійти. Це Тоні прокладав собі шлях навпростець, йому було байдуже на всіх.

Я зітхнула і похитала головою, намагаючись не звертати уваги на тому, що серед всіх чоловіків, всіх багатіїв Мангеттену, що зібралися тут, привабливих і не дуже, цікавих й огидних своєю розбещеністю, я помічала лише його. Свого колишнього боса. Італійського диявола. І мене вабило до нього страшенно. Дивовижно. Ще місяць тому я й не думала про стосунки з будь-ким, не тільки з ним, вважала, що вони не на часі і взагалі щось другорядне, та між нами все закрутилося блискавично, і на мене звалилося, ні, не зійшло, одкровення. Ніби цеглина на голову. Я потребувала цього — бути бажаною, мати Тоні поруч, покладатись на нього, казитися й пустувати із ним, проводити разом купу часу і все одно сумувати, коли він кудись відлучається. Так, можливо, це не стосунки у звичному для всіх розумінні, можливо, в них на першому місці хіть, але що я взагалі про них знаю? В мене з часів школи не було хлопця, я не закохувалась ні в кого. І в цьому ми з Тоні на рівних, йдемо наосліп, тримаючись за руки. І нас все влаштовує.

Ні, я не мрійниця, я не забувала ні на хвилину, що рано чи пізно це скінчиться. Щось трапиться: або Тоні набридне бути закоханим, або він так захопиться цією ідеєю, що закохається ще в когось, але хоч би скільки я забороняла собі тішитись тим, що відбувається, я все-таки насолоджувалась. Лінивим ранком, коли ми прокидалися разом у його ліжку, його постійними дотиками, брудними слівцями, що стали ще інтимнішими. Та мене постійно не полишало відчуття, що звикати і розслаблятись не варто, що це лише затишшя, і безперервне свято та розваги — це ті самі два тижні батьківської відпустки, коли вони поїхали на острови, а ми залишилися самі хазяйнувати досхочу. Але скоро вони повернуться, і все буде як раніше.

— Сьогодні без шпигунських ігор? — спитала я, забравши в Соретті келих.

Він зайшов ззаду, пригорнувся до спини, обхопив вільною рукою мою талію й поклав підборіддя мені на маківку. Якби в когось і були сумніви, що ми разом, це мало б їх остаточно знищити.

— Ага.
— І без підступних планів?

— Без них. В мене тимчасова перерва в кар’єрі лиходія, — захихотів Тоні.

— Тоді, мабуть, недарма Сильвія хвилюється. Як і я.

Я хотіла розвернутись, хотіла поглянути йому у вічі, але Соретті не дозволив, утримуючи мене на місці. Це мене, звісно, розсердило.

— Я в порядку, — запевнив він, притискаючись губами до мого вушка.

— Невже? — уїдливо гмикнула я.
— Хіба ти не помітила б, якби щось було не так?

Можливо, та він вміє прикидатися і ховати все, що йому потрібно: почуття, реальні задуми, підступи, можливо, чиїсь тіла, що ще не виринули на поверхню в Гудзоні…

— То я вже експертка зі змін твого настрою?

— Ти все й одразу, Елізабет Болтон.

Ці слова змусили мене затремтіти, змусили забути, що існує гравітація, і єдина причина, з якої я все ще лишаюся на землі, — обійми Тоні, що скаламучують пульс.

— Та сьогодні принаймні не магніт для твоїх колишніх подружок на одну ніч. Всім чхати на мене, і це тішить, — осміхнулася я, щоб не визнавати, що я ледь не знепритомніла від його останньої репліки.

На минулих вечірках було так само, прикрий випадок з Мінною не повторювався. Більшість гостей ігнорували мене, але знаходились такі, що підходили й віталися, перекидалися зі мною кількома словами, чимсь дріб’язково-неважливим, й робили вигляд, ніби ми вже колись зустрічалися. Так, я бачила всіх цих людей, здебільшого на сторінках модних видань, або по телеку, а вони анічогісінько про мене не знали, крім того, що я сплю з Тоні. І що я затрималась в його ліжку довше ніж на одненький оргазм. Лише це викликало їхню цікавість до мене та приязність, не те, хто я є, чим я займаюся і що думаю про республіканців або нове шоу на Нетфліксі. Пригнічує, еге ж? До мене починало доходити, чому Тоні підтримує тісні стосунки з друзями дитинства й ні з ким з мангеттенської еліти особливо не зближується. Ну, якщо не брати до уваги, що він перетрахав купу цих дівок.