Читати книгу - "Ностромо. Приморське сказання"

Дивитись на батька їй було несила. Він вселяв у неї жах і майже нестерпне почуття жалощів. Лінда помітила, як він змінився. Старому не зрозуміти, щó він накоїв, та й для неї те, що сталося, лишалося незбагненним. Джорджо понад силу проказав:

— Дай мені книгу.

Лінда поклала на стіл закритий фоліант у потертих шкіряних палітурках — Біблію, яку подарував йому колись давно у Палермо один англієць.

— Треба було захистити дитину, — сказав Джорджо дивним скрушним голосом.

Лінда за його спиною заламувала руки, беззвучно ридаючи. Раптом вона кинулась до дверей. Старий почув її кроки.

— Куди ти? — спитав він.

— На маяк, — відповіла вона, обернувшись і люто глянувши на нього.

— Маяк! Sí… обов’язок.

Сидячи дуже прямо, сивоголовий, подібний до лева, сповнений героїзму, безмовний і занурений у себе, він намацав у кишені червоної сорочки окуляри, подарунок доньї Емілії. Надів їх. Довгенько посидівши нерухомо, розгорнув книгу і звисока почав вдивлятися крізь скельця окулярів у подвійні колонки дрібного шрифту. Суворий, напружений вираз застиг на його трохи насупленому обличчі, ніби від якоїсь похмурої думки чи неприємного відчуття. Але він не відривав погляду від книги, лише хилився вперед, помалу, поступово, аж поки його білосніжна борода лягла на розгорнуті сторінки. На біленій стіні монотонно вицокував дерев’яний годинник, а Ґарібальдіно, повільно холонучи, лежав сам-один, кремезний, непідвладний тліну, мов старий дуб, вирваний з корінням зрадливим поривом бурі.

Маяк на Великій Ісабелі незгасно світив понад загиблим скарбом копальні Сан-Томе. У синявому мерехтінні беззоряної ночі ліхтар кидав жовтий сніп світла на далекий обрій. Лінда — одна чорна цятка на тлі сяйливих шиб — зіщулилась на зовнішній галереї, поклавши голову на парапет. Місяць, хилячись до заходу, споглядав її своїм променистим оком.

Унизу, біля підніжжя скелястого берега, стих ритмічний плескіт весел човна, який плив попри берег, і доктор Моніґем підвівся з кормового сидіння.

— Ліндо! — гукнув він, закинувши голову. — Ліндо!

Лінда випросталась. Вона впізнала лікарів голос.

— Він помер? — крикнула вона, перехилившись через парапет.

— Так, моя бідолашна дівчинко! Я зараз буду, — відповів знизу лікар. — Завертайте до пляжу, — звелів він веслярам.

Чорна фігурка Лінди зі здійнятими над головою руками відокремилась від залитих світлом шиб, наче вона збиралась кинутися вниз.

— Це я тебе любила, — прошепотіла вона, і лице її в місячному сяйві було застигле і бліде, мов мармур. — Я! Лише я! Вона забуде тебе, ганебно вбитого через її миле личко. Ніяк не збагну. Не можу збагнути. Але я ніколи тебе не забуду. Ніколи!

Вона стояла, безмовна і нерухома, збираючись на силі, аби вкласти всю свою вірність, увесь свій біль, сум’яття і розпач в один несамовитий крик.

— Ніколи! Джан’ Баттісто!

Доктор Моніґем, підпливаючи до берега в поліцейській шлюпці, почув ім’я, що пролунало над його головою. То був ще один з тріумфів Ностромо, найвеличніший, найбільш гідний заздрості та найзловісніший з усіх. Цей ревний крик невмирущої пристрасті, — який прокотився, здавалося, від Пунта-Мáла до Асуери й ген далі до ясної лінії обрію, над яким нависала велика біла хмара, сяйлива, мов брила щирого срібла, — цей крик означав, що геній неперевершеного капатаса карґадорів запанував над темною затокою, яка ховала завойовані ним багатство і любов.

Опис ілюстрацій

Дотримуючись стилю серії наших видань творів Джозефа Конрада, і в цій книзі використовуємо фотографії, що певним чином стосуються часу, місця і сюжетної лінії роману. Оскільки йдеться таки про Латинську Америку, щоправда — про політичні, економічні та культурні події у вигаданій країні, то для ілюстрування підібрано знімки з різних країн цього регіону і періоду. В основу обкладинки покладено фото (колекція Міхіла Каммераата, https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Tio.jpeg) скульптури злого духа підземелля Ель-Тіо, звичай вшанування і задобрювання якого поширений серед шахтарів срібних копалень довкола високогірного міста Потосі, що в Болівії. Автора і походження фото Джозефа Конрада, розміщеного на контртитулі видання, визначити не вдалося. Інші три фотографії, фрагменти яких використані для оформлення шмуців, такі: на с. 17 подано фрагмент роботи невідомого фотографа, на якій зафіксовано інженера копальні Сан-Антоніо, Болівія, 1910 рік, фото з колекції Деніела Бака; на с. 171 — фрагмент фото бухти міста Вальпараїсо, Чилі, 1900 рік, фото з колекції Ауґусто Бруна; на с. 377 — Панчо Вілья серед своїх соратників, робота Чарльза Гарріса, 1911 рік, фото з колекції бібліотеки Південного методистського університету, Даллас, США.

Про перекладача

Олена О’Лір (Олена Бросаліна, народилася 1976 року) — українська поетеса, літературознавець, перекладачка. Закінчила Київський національний університет, кандидат філологічних наук (2003).

Авторка поетичних збірок Моя рука — на узголів’ї… (1997), Прочанські пісні: Поезії і переклади (2006).

Переклала з давньоанглійської середньовічну епічну поему Беовульф (2012), з англійської — твори Дж. Р. Р. Толкіна: Гобіт, або Туди і звідти (2007), поетичний цикл Пригоди Тома Бомбадила у книзі Сказання з небезпечного королівства (2009), поеми Нова пісня про Волсунґів і Нова пісня про Ґудрун у книзі Легенда про Сіґурда і Ґудрун (2010), Падіння Артура (2016), Листи Різдвяного Діда (2017), Берен і Лутіен (2018), а також повне зібрання казок Беатрікс Поттер Кролик Петрик та інші історії (2016), збірку оповідань Джозефа Конрада Фальк. Емі Фостер. Завтра (2018).

У її перекладацькому доробку — й низка вокальних творів, зокрема лібрето Наума Тейта до опери Генрі Перселла Дідона і Еней.

Як літературознавець досліджує питання віршознавства та творчість послідовників київської неокласичної школи. Упорядник і редактор низки книжок Ігоря Качуровського.

Член Національної спілки письменників України. За свою літературну, перекладацьку та літературознавчу діяльність відзначена преміями імені Бориса Нечерди (2008), імені Григорія Кочура (2012), імені Олександра Білецького (2018).

Інформація видавця

УДК 821.111–311.6"18/19"

К64

Конрад Джозеф. Ностромо: Приморське сказання / переклала з англійської Олена О’Лір. Львів : Видавництво «Астролябія», 2019. 704 с.

За підтримки програми Європейського Союзу «Креативна Європа»

Проект реалізується за підтримки Європейської Комісії. Публікація відображає лише погляди автора, і Комісія не несе відповідальності за будь-яке використання інформації, що в ній міститься. Видання дофінансоване Львівською обласною адміністрацією та Львівською обласною радою.

Переклад і дизайн © Видавництво «Астролябія», 2019

ISBN 978-617-664-183-4

Зміст

Передмова автора • 7

Частина І. Срібло копальні • 17

Розділ І • 19

Розділ ІІ • 25

Розділ ІІІ • 33

Розділ IV • 39

Розділ V • 53

Розділ VI • 65

Розділ VII • 115

Розділ VIII • 126

Частина II. Ісабели • 171

Розділ І • 173

Розділ II • 184

Розділ III • 192

Розділ