Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

Пан де Фрілер, як видно, був здивований цим іменем. Матильда показала йому кілька листів військового міністра, адресованих панові Жюльєну Сорелю де Ла-Верне.

- Ви самі бачите, пане, що мій батько дбає про його долю. Це пояснюється дуже просто: ми обвінчалися з ним таємно, і батько хотів, щоб він перебував у лавах вищого офіцерства, перше ніж оголосити про цей шлюб.

Тут Матильда помітила, що в міру того, як пан де Фрілер робить ці важливі відкриття, вираз лагідної привітності швидко зникає з його обличчя. Хитрість і затаєна двоєдушність відбились тепер у його рисах.

Абат вагався; він повільно перечитував офіційні документи.

«Яку користь можу я мати з її дивних зізнань? - питав він себе.- Я раптом опинився в близькому зв'язку з приятелькою знаменитої маршальші де Фервак, всемогутньої племінниці монсеньйора ***, єпископа, від якого залежить призначення єпископів у цілій Франції.

Те, що ввижалося мені в далекому майбутньому, несподівано стає близьким. Це може привести мене до здійснення всіх моїх бажань».

Матильда спочатку злякалась раптової зміни виразу обличчя цієї могутньої особи, з якою вона була віч-на-віч у віддаленому покої. «Дарма! - сказала вона собі.- Хіба не найгіршим було б для мене, якби я не справила ніякого враження на холодну й егоїстичну натуру цього священика, пересиченого владою і всіма благами?»

Засліплений несподівано відкритою перед ним можливістю одержати єпископат, вражений духовною силою Матильди, пан де Фрілер на хвилину втратив самовладання. Мадемуазель де Ла-Моль бачила, що він ладний впасти їй до ніг. Нервовий дрож пройняв цього честолюбця.

«Все тепер ясно,- подумала вона,- для приятельки пані де Фервак тут не буде нічого неможливого». І хоч їй важко було подолати болісне почуття ревнощів, в неї вистачило мужності сказати вікарієві, що Жюльєн був близьким другом маршальші і майже щодня зустрічався в неї з монсеньйором єпископом ***.

- Якби навіть список з тридцяти шести присяжних складали жеребкуванням чотири чи п'ять разів підряд з почесних громадян нашого департаменту,- вимовив старший вікарій з виразом найжадібнішого честолюбства й з притиском відчеканюючи кожне слово,- я вважав би, що мені дуже не щастить, якби не нарахував у кожному списку вісім чи десять друзів, і до того ж - найспритніших з цілої групи. За мною майже завжди буде більшість, я навіть перевершує те, що потрібно для ухвалення вироку. Отже, ви бачите, мадемуазель, як легко мені домогтись виправдання...

Абат раптом замовк, немов уражений звуком власних слів: він робив признання, яких ніколи не роблять перед непосвяченими.

Але й він, у свою чергу, вразив Матильду, розповівши їй, що в дивовижній історії Жюльєна, безансонське товариство найбільше зацікавлене й здивоване саме тим, що він колись був предметом палкого кохання пані де Реналь і досить довгий час відповідав їй взаємністю на це почуття.

Панові де Фрілеру неважко було помітити, що оповідання його приголомшило Матильду.

«Тепер я відігрався! - подумав він.- Нарешті в мене є спосіб тримати в руках цю рішучу молоду особу. Я вже боявся, що це мені не вдасться».

Її благородна й незалежна манера триматись іще збільшувала в очах абата чарівність цієї надзвичайної красуні, що дивилась на нього зараз мало не з благанням. Він знов опанував себе і без вагання ще раз повернув кинджал у серці своєї жертви.

- Зрештою, я б не здивувався,- сказав він ніби між іншим,- якби виявилось, що це саме з ревнощів пан Сорель двічі стріляв з пістолета в жінку, яку колись кохав. Вона не позбавлена принадності, а останнім часом щось надто часто зустрічалася з абатом Маркіно з Діжона. Він мало не янсеніст, людина аморальна, як і всі вони.

Помітивши вразливе місце цієї вродливої дівчини, пан де Фрілер віддався насолоді помучити її серце.

- Чому,- сказав він, пильно дивлячись на Матильду своїми палаючими очима,- чому пан Сорель вибрав для цього церкву, як не тому, що саме в цю хвилину його суперник служив там обідню? Всі визнають, що цей щасливець, якому ви протегуєте, надзвичайно розумний і ще більш обережний чоловік. Чи не простіше було для нього сховатись у саду пана де Реналя, де йому так добре знайомий кожний куточок? І там, майже в цілковитій певності, що його не побачать і не впіймають, навіть не запідозрять, він міг убити цю жінку, яку він так ревнував.

Ці міркування, на перший погляд цілком справедливі, остаточно вивели Матильду з рівноваги. Її погордлива душа, просякнута сухою розсудливістю, яка у вищому світі прагне замінити порухи людського серця, нездатна була відразу зрозуміти, яку радість дає людині нехтування всякою обачністю і яким сильним може бути це почуття в палкої натури.

У вищих верствах паризького суспільства, де досі жила Матильда, пристрасть дуже рідко зрікається обачності, адже з вікна кидаються тільки ті бідняки, що живуть на шостому поверсі.

Кінець кінцем абат де Фрілер переконався, що Матильда в його владі. Він дав їй зрозуміти (звичайно, він брехав), що має змогу вплинути на прокурора, який підтримує обвинувачення проти Жюльєна.

Після того, як будуть призначені жеребкуванням тридцять шість присяжних судової сесії, він особисто і безпосередньо домовиться принаймні з тридцятьма з них.

Якби Матильда не здавалася панові де Фрілеру такою чарівною, їй довелося б ходити до нього разів п'ять чи шість, перш ніж він так одверто висловився б перед нею.

Кастр, 1676 р. - В сусідньому будинку брат убив сестру; цей дворянин вже й раніш завинив у вбивстві. Його батько таємно роздав п'ятсот екю радникам і врятував йому життя.

Локк. «Подорож до Франції»

Вийшовши з єпископського подвір’я, Матильда, не задумуючись, послала кур'єра до пані де Фервак, навіть острах скомпрометувати себе не спинив її ні на секунду. Вона благала свою суперницю домогтись, щоб монсеньйор єпископ *** власноручно написав листа панові де Фрілеру. Вона дійшла до того, що просила її особисто приїхати в Безансон. Вчинок справді героїчний для такої гордої й ревнивої душі.

За порадою Фуке, вона остереглася розповісти Жюльєнові про всі ці заходи. І без того його дуже непокоїла її присутність. Близькість смерті зробила Жюльєна поряднішою і добрішою людиною, ніж він був на протязі свого життя, і його мучили тепер докори сумління не тільки щодо пана де Ла-Моля, але й щодо самої Матильди.

«Як же це так? - казав він собі.- В її присутності я не тільки буваю неуважним, але навіть нудьгую. Вона губить себе