Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Геродот у V ст. до н.е. Святилища таврської Діви, як і індійської Деві, стояли на пагорбах, стрімчаках і вершинах гір. Це відбиває українська топонімія, яка засвідчує численні Дівочі й Дівич-гори. До речі, село Дівички є і в Сквирському районі, а біля села виявлено поселення неолітичної, бронзової та скіфської доби, тобто V–I тис. до н.е. (КО, 524).

У тій же Заворицькій сотні Переяславського полку, де служив козак Федір Болудей, був і козак Максим Бамбиренко (РВЗ, 345); написання прізвища, схоже, помилкове, слід, очевидно, — Балбиренко, бо таке прізвище, окрім Білоцерківської сотні, засвідчене і в Іржищевській сотні Канівського полку, де його мав козак Іван Балбиренко (РВЗ, 123). Прізвищ Балвір, Балбир, Балбиренко, Білдей та Болудей, пов’язаних зі старшим братом Крішни, засвідчено в «Реєстрі» 15, у 9 з 16 полків. Найбільше їх у Білоцерківському полку — 4. Білоцерківський полк, до якого входила й Сквирська сотня, взагалі багатий на прізвища з індоарійським забарвленням.

Семантичним двійником імен Ґосак, Ґотам, Рустам, Врішоттам є санскритське Сувіра (хінді — Сувір, українське Севір), що його мав легендарний предок індійського племені сувіри, друга назва яких — сінди і які споріднені з українськими сіверами (детальніше: ТРС, 10–17). Ще одним семантичним двійником є ім’я Балавіра (хінді — Балвір), про яке вже мовилося. І Сувір, і Балвір несуть значення «Справжній муж», «Неперевершений богатир», «Незрівнянний герой», що тотожне значенню «Ярий бик», «Могутній тур» тощо. Відповідно тлумачаться й етноніми сувіри й сівери — «справжні мужі», «доблесні богатирі», «могутні герої». Тільки якщо в іменах Ґотам, Рустам і Врішоттам найвищу якість основного слова передає суфікс там, то в імені Сувір це робить префікс Су, а в імені Балавіра/Бальвір — прикметник бала/баль «дужий», «сильний», «могутній».

Крішна, отже, й Баладева (Балавіра) етнічно належали, як випливає з писемних пам’яток, до народу ядавів, а ядави — одне з найдавніших «кшатрійських» племен, згадуване в «Ріґведі» як яду. Баладева, на відміну від Крішни, описується білошкірим, і відомий <395> також під багатьма іменами, які характеризують Баладеву як землеробське божество. Ці імена, окрім Мадгупрія, досл. «Медолюб», засвідчують його причетність до плуга: Ланґула — «Плужник», Халадгара, Халабгріт — «Плугодержець», Халаюдга — «Озброєний плугом», Санкаршана — «Плугатар». Ім’я Мадгупрія, значення якого широко розвинуте в багатьох міфах про Баладеву, вважає Н.Гусєва, підтверджує нібито її думку, що в давньоіндійському суспільстві існували вікові групи. Юнакам заборонялося пити сому — напій жерців і дорослих чоловіків (скажімо, юні парні боги Ашвіни — «Кіннотники» мали пити лише медовий напій, що вони ревно й робили). Звідси й висновок, що Баладева, як і Крішна, шанувався в образі хлопчика і юнака. Це поклоніння двом братам, хлопчикам і юнакам, очевидно, і є в індуїзмі первісною формою крішнаїзму, яка склалася задовго до постання вішнуїзму. Є всі підстави припускати, вважає Н.Гусєва, що арії першої хвилі, предки яких входили до індоєвропейської спільноти трипільських часів, теж зберегли культове шанування плуга й донесли його до Індії, наділивши цим знаряддям-зброєю юного бога Баладеву, інакше Санкаршану-Халаюдгу-Халадгару. У цьому образі Баладева в деяких пам’ятках іноді ідентифікується з Рудрою, що й собі показово для виявлення його давнього коріння. У пуранах Рудру теж називають Санкаршана і Халаюдга. А інші згадані імена Баладеви спонукають думати про зв’язки цього землеробського божества з трипільською культурою. Бо саме наприкінці ІІІ тис. до н.е., як свідчать археологічні знахідки, зокрема, розписна скульптура, на подніпровському Правобережжі з’являється парний запряг волів (Гусева, 121).

Імена Баладеви досить рясно відбиті в запорозьких козаків, про що вже мовилося. Ім’я Бала (хінді — Баль) мала в індійській міфології низка персонажів, серед них і син Крішни (HN, 51). В українців побутує прізвище Баль (наприклад, колишній футболіст київського «Динамо» Андрій Баль). У прямому зв’язку з Бальрамом (Бальдевом, Бальвіром, Бальбгадрою) стоїть відомий вираз зі «Слова о полку Ігоревім» — тмутораканський болван, вжитий автором пам’ятки з дещо негативним відтінком. Якщо зараз слово болван, укр. бовван виводиться з тюркських мов (ЕСУМ, І 218) і прибрало негативого значення, то в санскриті слово балаван (хінді — бальван), досл. «наділений силою», «сильний», «могутній», «потужний» (СРС, 462) цілком позитивне, повнокровне слово і навіть поширене чоловіче ім’я. Його, ска<396>жімо, має пенджабський письменник Бальвант Сінх.

Взагалі чоловічих імен з bala багато в Індії і це переважно воїнські імена (HN, 51–54). Санскр. balada (хінді — balda), досл. «наділений силою», те саме, що й шаквара — «бик». Звідси, очевидно, й знаменитий Балда, наділений непомірною силою. У пушкінських казках взагалі чимало «індійських» сюжетів — про золоту рибку, про Руслана й Людмилу, про лукомор’я й Чорномора. І ведуть ці сюжети на південь України, до Чорного моря й індоарійських племен. До речі, в імені Руслан компонент Рус теж означає «Бик», як і в іранському Рустам. Тобто ім’я Баладева, відбите в боспорських написах як Балодей, а в козацьких прізвищах як Болудей і Білдей, можна тлумачити і як «Той, що дає силу», «Силодавець». Можливо, й українське прізвище Балдич означає Бичич.

Що ж до золотої рибки, то на боспорських землях знайдені рельєфи й зображення богині священних вод з рибиною в руці, іноді по рибині в кожній руці. Ці рибини мовби уособлюють богиню, що прийшла з глибини віків. Як виглядала золота рибка, показують розкопки давніх боспорських міст. Одне з них — Танаїс, Тана заснували в ІІІ ст. до н.е. в гирлі Дону боспорські правителі. Тобто якраз там, де замешкували індоарійці, а згодом половці. Рельєфи з Танаїсу й зображають богиню священних вод із піднятими до грудей руками, а в кожній її руці — по рибині.

В індійському іменнику надзвичайно багато чоловічих імен із санскр. vira, хінді vir — «богатир», «герой», «муж» (див. додаток). Деякі з цих імен сьогодні побутують в українців як прізвища (Бальвір, Балвір, Балбир, Балбиренко, Севір, Талавіра, Маловіра тощо). І коли санскр. shak, хінді та іран. sak — «могутній» вживається на означення гідронімів і топонімів, то воно цілком може вживатись і для творення імен. Тож цілком можливо, що давні індійці й давні українці могли знати й ім’я Шаквіра/Шаквір значеннєво тотожне індійським Сувіра/Сувір, Балавіра/Бальвір/Балвір/Балбір й українським Севір, Балвір/Бальвір/Балбир — всі ці імена означають «Могутній герой». А на слов’янському грунті Шаквіра/Шаквір могло трансформуватися спершу в Саквіра, Саквір, а тоді й у Сквира, Сквир.