Читати книгу - "Пасажир"

— І як звати твою подругу?

— Медіна Малауї.

Вона нічого не сказала на те. Відчинила двері й подалася до сусідньої кімнати. Певне, до спальні. Шаплен не наважувався зійти з місця.

— Ти де там?

Він переступив порога і побачив величезне ліжко, закидане подушками зі східним гаптуванням. Софі Барак не було. Озирнувшись, він побачив її праворуч за туалетним столиком. Уже хотів був повторити те запитання, аж вона рвучко здерла із себе коси. Софі Барак була лиса мов коліно.

— Отямся, — сказала вона, угледівши його в люстрі. — Рак грудей. Хімія. Променева терапія. Як водиться.

Вона скинула піджака і, не соромлячись, розстебнула блузку.

— Відтоді як я занедужала, все це анідесь. Вечірки, грошва, клієнти. Начхати мені. Я умиваю руки. Дівчата нехай роблять, що хочуть. А ті, в котрих нема паперів, нехай їдуть додому, народжують дітей і пасуть кіз. Іншаллах. (Якщо цього захоче Аллах.)

Шаплен усміхнувся. Вона жбурнула блузку на стіл і намастила плечі кремом. Чорний ліфик насилу тримав її груди. На темній шкірі видніли сліди фуксену — червоного фарбника, яким окреслюють зону опромінення.

— Що ти хочеш од Медіни?

— Вона зникла двадцять дев’ятого серпня. Не дуже ми дружили з нею, але все ж таки… Минуло вже півроку. Відтоді я нічогісінько не чув про неї.

Софі втупилася в нього густо підведеними темними очима з «Тисячі й одної ночі». Він уже очей не міг відірвати від візерунків на її тілі — червоні мальовидла, накреслені хною, зливалися, викликаючи чудернацькі асоціації: Схід, пустеля, смерть…

Урешті вона підвелася і накинула білого пеньюара. Підперезалася поясом із махрової тканини.

— Я знаю не більше, як ти.

— Ви нічого не чули про неї?

— Ні.

Вона подалася до ванної і пустила воду. Тільки зараз Шаплен помітив, що в покої хтось є ще. Скромна маленька жіночка, убрана без будь-яких претензій на елегантність. Вона сиділа за комп’ютером, який стояв на письмовому столі. Її смиренність і непомітність були спадком багатьох поколінь рабів. Він усе зрозумів. Бухгалтерка фірми «Барак». Тут пакували валізи й підбивали баланс.

Софі повернулася до спальні, взяла сукню з темного шовку й обережно розгорнула її на ліжку. Сказала щось арабською тій рабині, й вона стала навколішки перед валізою, напханою взуттям.

— Хоч що там із нею скоїлося, — сказала Софі, обираючи черевички тигрового забарвлення на високих підборах, — вона сама винна. Якщо ти з нею дружив, то знаєш це незгірш од мене. Медіна вперта мов ослиця.

— Саша.ком — це щось вам каже?

— А ти сам звідки це знаєш?

— Од Медіни чув.

Софі стенула плечима й обрала в іншій валізі поясок зі срібною монограмою.

— Дурнувата мода… — пробурмотіла вона.

— Мода?

— Минулої весни декотрі дівчата записалися до цього клятого клубу. Здуріти можна! Там можна зловити хіба що невдаху без шеляга в кишені. Лайно, та й годі.

— Може, вони хотіли вийти заміж? Або шукали друга?

Софі невесело всміхнулася.

— У такі речі я ніколи не повірю.

— А ви по-іншому гадаєте?

Вона розклала сукню, черевички та поясок на ліжку і задоволено озирнула їх. У ванній знай бігла вода з крана.

— Не гадаю, — вона обернулася до нього. — Певна. Невже я дозволила б моїм дівчатам працювати задурно? Я провела розслідування.

— І що ж ви дізналися?

— Їм платять.

— Хто?

Вона невизначено махнула рукою.

— Знаю я тільки те, що чимало з них пропало. Три рази пішли до тієї Саші та й зникли. Отак.

Шаплен згадував чутки, що їх розповідала йому Люлю-78. Серійний убивця на сторінці для знайомств? І він нападав на дівчат-ескортниць, яким не було чого там робити? Торгівля людьми? Але при чому тут цей клуб?

— Якось не віриться, що ви так легко змирилися з цим, — наполягав він.

Вона підійшла до нього й лагідно розгорнула лацкани його піджака.

— Ти подобаєшся мені, хлопчино. Тож послухайся моєї поради: йди собі. Існує один спосіб уникнути неприємностей. Не накликати їх на себе.

Вона провела його до дверей. Прийняттю край. Піфія сказала своє слово.

На порозі Шаплен ризикнув поставити останнє запитання.

— А слово «Метис» каже вам щось?

Знов усмішка. Поблажливість обернулася ніжністю. Він здогадався, як орудує Софі своїми вихованками. За допомогою материнської ласки, що гуртувала їх надійніше, ніж будь-які погрози. У довколишньому світі було насильство, холод і жорстокість. А вона була поруч і захищала своїх дівчат.

— Я так довго провадила це діло, бо мене прикривали.

— Хто?

— Ті, хто може прикривати.

— Не втямлю.

— Тим ліпше. Але ця система двобічна. Вони прикривають мене, а я їх. Утямив?

Він подумав про пані Клод у стилі рахат-лукум.

— Ви хочете сказати, що «Метис» має якийсь стосунок до влади?

Вона поцілувала свого вказівного пальця і притулила його до Шапленових вуст. Софі вже зачиняла двері, аж він перепинив її.

— У Саші бувала не тільки Медіна. Може, ще когось згадаєте?

Вона замислилася і прошепотіла:

— Лейла. Марокканка. Гадаю, вона й далі коїть цю дурню. Барака-л-Лахуд фікум. (Нехай благословить Аллах.)

Щоб потрапити до бібліотеки, вона мусила зачекати до 17-ї години. Як і всім бранкам, Анаїс доводилось підкорятися в’язничному ладові. А розклад мінявся щодня, щоб унеможливити будь-яку спробу втечі.

Потрапивши нарешті до бібліотеки, вона знайшла книжки з історії фотографування. Відтоді як Ле Коз розповів їй про дагеротипи, вона покладала на той слід великі надії. Якщо вбивця з Олімпу таки застосовував цю методу, щоб увічнити свої злочини, їй треба дізнатися про нього все.

Задум її був простий. Досі вбивця дотримувався крайньої обережності. Їм так і не пощастило з’ясувати походження героїну, а також воску, пір’я і крил дельтаплана. Так само не зуміли вони виявити джерело анестетику, що ним злочинець приспав бугая, якого приніс у жертву. Поміж ними і знаряддями злочину не встановили ніякого зв’язку. Та, може, він виявив меншу обережність у поводженні з дагеротипами? А що, як матеріали, яких потребує ця особлива технологія, його зрадять?

Із книжок з’ясувалося, що Луї-Жак-Манде Даґер винайшов цю методу в середині ХІХ століття. Вона полягала в поліруванні мідної пластини, вкритої сріблом. Потім її обробляли йодистими випарами, щоб вона стала світлочутливою. Далі на цю пластину за допомогою об’єктива проектували зображення, що потім проявляли ртутними випарами. Відполіроване дзеркало із зображенням занурювали в гіпосульфіт натрію, щоб захистити від впливу повітря плівкою