Читати книгу - "Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Каяла — невеличка скеляста річка (кая — скеля, каяла — скеляста) західніше від м. Слов’янська. Тепер — р. Макатиха. Впадала у велике солоне озеро («море»), що нині майже висохло. Тут відбулася люта битва десятитисячного війська сіверських князів проти всього половецького степу (30—40 тисяч вершників). Урятувалося лише 15 сіверян, решта — або полягли в бою, або, поранені, потрапили в полон.
Діва Обида — цей неясний образ Діви, що ступила на землю Троянову, свідчить про те, що Троян — не римський імператор Траян, який не мав ніяких стосунків з Сіверською землею, а хтось інший.
Карна, Жля та полум’яний ріг — перші два слова розшифровувались, як кара та желя (печаль). Однак, на мій погляд, це суперечить логіці: як може кара та печаль нести людям смерть у полум’яному розі? Карна — явний тюркізм. У словниках: обкарнати — обрізати, карнавух — безвухий, карна — мішок, гузир невода. То чи не була це назва бойового строю половців? Як, наприклад, тевтонська «свиня», козацька «лава», фашистський танковий «клин» і т. д. Ідучи «карною», половці охоплювали наші села, мов неводом, і підпалювали їх «вогненним рогом», тобто світильником з бичачого рога, наповненого лоєм, а полонених в’язали «желями». По-староказахськи «жель» — волосяний аркан, що висів у кожного вершника на правій луці сідла. Половці, родичі казахів, можливо, вимовляли це слово, як жля. Отож треба визнати — це ще одна блискуча метафора автора безсмертного «Слова о полку Ігоревім».
Ногата, різаня — дрібні тогочасні грошові одиниці.
Кніс — центральний стовп або труба князівського теремаротонди, на якому тримався дах та перекриття між поверхами. І досі видно контури фундаменту ротонди Святослава в одному з дворів по вул. Володимирській біля Андріївського узвозу. В тому теремі вперше пролунало «Слово».
Готські красні діви — нащадки розгромлених гуннами кримських готів, що дожили під зверхністю половців до часів «Слова».
Римів — город на нижній Сулі, знищений Кончаком.
Шерешири — важкі грецькі списи, якими стріляли з катапульт по кораблях противника. З ними автор порівнює «відважних синів Глібових».
Золоте ожерелля — золота князівська прикраса, яку носили на шиї.
Білгород — город на Ірпені за 20 км від Києва. Тепер село Білогородка.
Толковини — перекладачі.
Дерево... листву обронило — літо 1185 року було дуже жарке, посушливе.
Немига — річечка, на берегах якої відбулася міжусобна битва. Тепер — вулиця у Мінську.
Хорос (Хорс) — бог Сонця у слов’ян-язичників. Звідси слово «хороший».
Володимир Глібович — переяславський князь. Улітку 1185 року героїчно захищав Переяслав від Кончака, був тяжко поранений, але місто захистив. Наприкінці зими 1187 року, не зовсім видужавши від ран, пішов у похід, з якого повернувся тяжко хворим і в середині квітня помер на 28-му році життя. В літописному повідомленні про його смерть уперше згадується назва — Україна: «За ним вже Україна много постона...» Отже, виявляється, що здавна існувало дві паралельні назви нашої землі — Русь та Україна, аж поки остаточно утвердилася народна назва — Україна, що означає країна, вітчизна, батьківщина, рідний край.
Лада — муж, жона.
Дажбог — головний бог Сонця, жнив, достатку у слов’янязичників. Вважався покровителем русів-українців.
Татрани... ольбери — тюрксько-половецькі племена, що осіли по Сожу та нижній Десні і збройно служили чернігівським князям. Їхніх воїнів прозивали ковуями.
Ізяслав — син Васильків, молодший брат великої княгині київської Марії Васильківни, тещі Володимира Галицького. Ім’я Ізяслава в жодному літописі не зафіксоване. Це ще одне свідчення авторства князя Галицького, який міг чути про нього від тещі і на догоду їй так поетично зобразив юного князя-витязя в «Слові».
Хиновські стрілки — короткі й легкі половецькі (гуннські) стріли були небезпечні тим, що несли в собі рослинну чи тваринну отруту.
Кам’яні гори — пороги, пробиті Дніпром через кам’яну гряду. Великий Дон, малий Донець — у старовину річки часто мали інші назви, ніж тепер. Так, Сіверський Донець колись називався Великим Доном, а теперішня р. Уди називалася Малим Дінцем.
Боричів узвіз — так колись називався в Києві сучасний Андріївський узвіз. Саме по ньому князь Ігор спускався з Гори до церкви Пирогощі.
Синовець — небіж. Насправді Святослав був двоюрідним братом Ігоря та Всеволода, але вдвічі старшим за них, — тому й називає їх синовцями.
Овлур — молодий половець, а швидше напівполовець, що допоміг Ігорю втекти з полону. Пізніше став боярином Ігоря.
Володимир та Кончаківна — був час, коли Ігор з Кончаком, будучи союзниками, домовилися в майбутньому одружити своїх дітей. У полоні Володимир Ігоревич одружився зі своєю нареченою, і Кончак у 1188 році відпустив їх у Путивль. При хрещенні молоду княгиню назвали Свободою, бо вона принесла Володимирові свободу.
Пирогоща — чудотворну ікону Матері Божої Пирогощі на кошти київського князя Мстислава було придбано в Константинополі, в церковці, що містилася в башті на міському валу. Звідси й назва — Пирогоща, тобто Баштова.
Святослав Олегович — небіж Ігоря, князь Рильський, загинув у полоні, через що його ім’я відсутнє в переліку князів, яких прославляє в кінці поеми автор.
Зорясвіт — сонце.
Амінь (гр.) — істинно. А народ переінакшив — кінець, бо вживалося це слово наприкінці молитви чи проповіді.
Примечания
1
Руською землею в ті часи називалися землі на захід від лінії Одеса—Харків, а ще раніше — лише Київська земля.
2
Половці кочували на схід від цієї лінії.
3
Половцями наші предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що кочували в полі (степу) між Волгою та Дунаєм. Пізніше мешканців степу стали називати степовиками, степняками.
4
Т а м г а — тавро, клеймо, родовий знак.
5
К о ш м а — повсть, товста ковдра з повсті.
6
О г н и щ а н и н — управитель князівських маєтків.
7
Т р е б а — жертвоприношення.
8
К у р т — вовк, вовками також називалися охоронці хана.
9
Г р и д н и ц я — велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього для гриднів, тобто молодих князівських дружинників, та прийому гостей.
10
Історичний факт.
11
Т и с я ц ь к и й — начальник «тисячі», боярин, якому належала влада в місті.
12
Т і у н — управитель в маєтку князя або боярина.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім», після закриття браузера.