Читати книгу - "Американські боги"

— А якщо ні?

Вона знизала плечима і скривилася, ніби не хотіла говорити про неприємне. Але зрештою сказала:

— Якщо ні, то ми згодуємо твої серце та душу Аммету, Поглиначу Душ...

— Сподіваюся, що кінець усьому цьому можна буде покласти щасливий.

— Ніщо не закінчується щасливо, — відказала богиня. — Ніщо взагалі не закінчується.

Акуратно, шанобливо поклав Анубіс пір’їнку на одну шальку терезів.

Потім Анубіс поклав Тіневе серце на іншу. Щось вигулькнуло з пітьми і принишкло, затінене терезами, Тіні стало незатишно — він зовсім не хотів придивлятися до істоти, що там ховалася.

Перо було важким, але Тіневе серце також було важким. Кілька довгих тривожних миттєвостей шальки терезів не знаходили рівноваги.

Та зрештою терези вирівнялися, і створіння незадоволено поповзло назад у пітьму.

— Оце й усе, — тоскно протягла Баст. — Ще один череп у купу. Шкода. А я так сподівалася, що з тебе буде хоч якась користь у всій цій катавасії. Ніби дивишся на уповільнену зйомку автокатастрофи і нічого не можеш вдіяти, щоб їй запобігти.

— А тебе не буде на тій війні?

Вона похитала головою.

— Я дуже не люблю, коли хтось інший вказує, де і з ким мені слід битися.

Тиша запанувала тоді у Залі мертвих, і відлунювала вона від води і від пітьми.

Тінь сказав:

— Отже, тепер я можу вибрати, що на мене чекає?

— Обирай, — мовив Тот, — або скажи, і ми оберемо замість тебе.

— Та ні, все гаразд. Я сам виберу. Це моє рішення.

— Обирай! — заволав Анубіс.

— Я хочу відпочити. По-справжньому. Від усього. Я хочу, щоб не було нічого. Ні раю, ні пекла, нічогісінько. Просто нехай все закінчиться.

— Ти певен? — запитав Тот.

— Так.

Пан Шакал розчинив останні двері перед Тінню, і за цими дверима нічого не було. Не було темряви. Не було навіть забуття. Просто ніщо.

Тінь прийняв свою долю без вагань і застережень. Він відчував тільки химерну, дику радість, коли переступав через поріг у ніщо.

Розділ сімнадцятий

Усе на цьому континенті — з розмахом. Річки широченні, спека і холод страшенні, краєвиди величні, громи та блискавиці разючі. Від громадських заворушень тут хитатиметься будь-який лад. Наші власні помилки, провини, втрати, наша ганьба і занепад — усе набуває небувалого розмаху.

Лорд Карлайл у листі Джорджу Селвіну, 1778 рік

Про найважливіше місце південного сходу Сполучених Штатів сповіщають двоскатні дахи сотень старих сараїв по всіх Джорджії, Теннесі і навіть у Кентуккі. Зміїстою дорогою крізь ліси водій мине підгниле, пофарбоване начервоно руйновище і побачить напис на його даху:

ВІДВІДАЙТЕ РОК-СІТІ

ВОСЬМЕ ДИВО СВІТУ

А на даху занедбаної молочної ферми неподалік красуватимуться білі друковані літери:

ПОБАЧИТИ СІМ ШТАТІВ З РОК-СІТІ,

ДИВА СВІТУ

Ці заклики мали б переконати водія, що Рок-Сіті розташоване чи не за найближчим поворотом — хоч насправді до нього день дороги. У Джорджії, прямісінько на кордоні штату, трохи на південний захід від Чаттануґи, Теннесі, стоїть Сторожова гора.

Ця Сторожова гора насправді не зовсім гора. Точніше було б описати її як напрочуд високий пагорб, який панує над рівниною навколо, здалеку коричневий, зблизька — вкритий зеленими деревами. Чикамоґа, плем’я з народу черокі, мешкало тут до того, як прийшли білолиці, вони називали цю гору Чаттотонуґі, що означало «досить висока гора».

У 1830-х роках Ендрю Джексон підписав Закон про виселення індіанців, і ті мали покинути землі пращурів: американські вояки зігнали чокто і чикамога, черокі і чикасо, і повели — тих, кого розшукали і спіймали — дорогою в тисячу миль до нових Індіанських територій, які потім стануть Оклахомою. Це була Стежина сліз: такий собі веселенький акт буденного геноциду. Тисячі чоловіків, жінок і дітей загинули на цьому шляху. Переможець отримує все і може робити все, що завгодно — ніхто з цим не посперечаєтся.

А хто панував над Сторожовою горою, панував і над цим краєм — такою була легенда. Зрештою, це була священна земля, і це було місце піднесення. У Громадянську війну, Війну-між-штатами, тут сталася Битва над хмарами, на другий день якої силам союзників вдалося неможливе: без жодних наказів вони піднялися на Місіонерський Кряж і взяли його. Сили генерала Ґранта взяли гору в той день, і північани заволоділи Сторожовою горою, а потім північани перемогли у війні.

Під Сторожовою горою є печери і тунелі, подекуди дуже старі. Більшість із них тепер перекриті, хоча один місцевий ділок якось розкопав підземний водоспад і охрестив його Рубінові бризки. До водоспаду можна дістатись ліфтом — це знана туристична принада. Але найвідоміша туристична цікавинка розташована прямо на верхівці Сторожової гори — вона називається Рок-Сіті.

Рок-Сіті починається з декоративного садочка на схилі гори: відвідувачі ідуть стежинкою, що веде їх крізь скелі, понад скелями, між скель. Вони можуть погодувати кукурудзою оленів у загоні, перейти підвісний міст і зазирнути в бінокль, який за четвертак обіцяє їм краєвид на сім штатів — у рідкісний сонячний день, коли повітря кришталево чисте. І звідти, ніби спуск до якогось чудернацького пекла, стежина веде відвідувачів — мільйони за мільйонами щороку — вниз до гротів, у яких вони витріщаються на темні діорами зі сценками з дитячих казок. Дорогою додому вони спантеличені: не певні, для чого взагалі приходили, не певні, що саме бачили, не певні, чи добре провели час.

Ті, хто зараз прибували до Сторожової гори з усіх Сполучених Штатів, не були туристами. Вони прибували автівками, вони прибували автобусами, вони прибували залізницею і пішки. Деякі прилітали — летіли вони невисоко і тільки затемна, глупої ночі, однак усе одно летіли. Дехто прокладав собі шляхи під землею. Багато хто приїздив автостопом, бентежачи далекобійників і простих туристів на власних машинах. Ті, хто мали автівки, легкові чи вантажні, впізнавали тих, хто не мав, на узбіччях, у придорожніх кафе чи на станціях і підвозили їх.

Втомленими і припорошеними вони прибували до підніжжя Сторожової гори. Вони зводили погляд на стежку, що зміїлася між дерев, і бачили — або уявляли — доріжки, садочки і струмочки Рок-Сіті.

Вони почали прибувати рано-вранці. Друга хвиля приїхала на смерканні. І ще кілька днів їх потік не припинявся.

Потовчений трейлер з’їхав на узбіччя, і з нього вийшли кілька обтріпаних з