Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

– Ні. – Ровендер погладжував своє заросле підборіддя. – нагадує череп миртіаніна. Такого, як наш друг Хакслі.

Холодна дрож пробігла у Єви по спині.

- І цього зжер повітряний кит?

- Ні, ні, ні, - сказав Ровендер, поклав череп і почав ритися у смітті далі.

- Тоді як він помер? - Погляд Єви кинувся у бік відкритої рівнини: вона ніби чекала, що зараз звідкись вистрибне мисливець-дорсеанець.

- Старість, хвороба. А може, на нього напали. Тільки його дух знає напевно. — Ровендер відсунув ще кілька кісток. – А, ось що нам потрібне!

Перед ними був цілий плавець із усіма променями. Присівши навпочіпки, Ровендер почав їх перебирати.

- А його дух справді знає? - Єва підняла миртіанський череп і уважно розглядала його. Навіть без тіла й шкіри він, здавалося, посміхався – як Хакслі.

- У якому сенсі? – не зрозумів Ровендер. Він згинав один із променів, перевіряючи його на міцність. Кістка не витримала і переломилася навпіл. Ровендер відкинув уламки убік і взяв наступний.

- У сенсі, якщо його дух правда знає, як помер цей миртіанін, але його тут більше немає, то де він взагалі?

– А! – Ровендер вказав плавниковим променем на колосальний череп. - Його дух, як і дух цього кита, залишив тіло, але продовжує існувати.

– Продовжує? Як продовжує? Куди попрямує мій дух, коли я помру? - Єва взяла кістку з рук Ровендера.

- Якось ти дізнаєшся відповідь, Єва. - Ровендер зібрав ще кілька довгих променів і випростався, готовий йти. - Але гадаю, цей день настане не скоро.

- А Надео?.. Він скоро дізнається? - Єва йшла назад крізь кістки скелета за своїм синім другом.

- Так, - відповів Ровендер. - Його шлях добігає кінця. Вже зараз він готується до нової мандрівки.

Єва не пам'ятала, щоб їй доводилося багато обговорювати цю тему, доки вона росла з Матр. Поговоривши з Ровендером про близьку смерть Надео, вона відчула, що біль від відходу Матр став слабшим.

– Тобто смерть – це мандрівка? Дорога до якогось іншого місця? - Запитала дівчинка. – На якусь іншу планету?

— Багато хто думав над цим питанням, — відповів Ровендер. – У сируліанців є старовинна прислів'я: коли твоя дорога тут добігає кінця, прокладай свій шлях через спогади тих, хто, як і раніше, з нами.

Єва крокувала за своїм синім другом до черепа кита. «Чи Матр чекатиме мене в цій іншій мандрівці?» На думку спали слова Ровендера, сказані під час проводів робота: «Тепер вона живе в тобі».

Гомін зграйки вертиплавників, що пролетіла повз, вирвав Єву з потоку думок майже біля самого черепа.

– Вони налякані, – зауважила дівчинка, оглядаючись навколо у пошуках джерела небезпеки.

Ровендер відповідно кивнув:

– Так, щось не так.

Через ребер кита висунулися дрейфозани та почали обстрілювати птахів евканікою. Зграя злетіла і кинулась на відкритий простір над рівниною, ухиляючись від «куль», зробила коло і полетіла назад до скелета. Але через кістки та каміння вилазили все нові дрейфіки із запасом смердючих ягід. Вертиплавці знову зайшли на віраж і полетіли над рівниною, рятуючись від нападу, проте кілька птахів упало на землю, безпорадно ляскаючи крилами-плавниками, вкритими липким місивом.

- Хапаємо одного! - Єва кинулася до них і взяла одну з птахів за лапи. - Змиємо потім цю смердючу жижу.

- Ні, Єва. Ти… – Ровендер замовк на півслові – його відкинув убік великий піщаний снайпер, що піднявся з піску позаду.

Чудовисько тут же швидко перетнуло відкритий простір, підібравшись до Єви і птахів, що впали на землю.

«Будь ласка, не чіпай мене. Будь ласка, не чіпай. Будь ласка», – подумки благала дівчинка.

Снайпер зжер всіх птахів, покритих ягідною жижею, і переключив увагу на Єву, в руках якої все ще тріпотався піднятий з землі вертиплавець. Вона кинула птаха і почала задкувати маленькими кроками. Снайпер голосно заклацав, антени його простяглися до Єви і заворушились. У приглушеному хмарами світлі Єва бачила його біолюмінесцентні мітки, що переливаються всіма кольорами веселки.

«Я не хотіла відбирати в тебе їжу, – думала вона, звертаючись до чудовиська. – Вибач».

Зі швидкістю блискавки снайпер схопив птицю і зжер її на очах у Єви. Дівчинка нерухомо стояла перед ним, відчайдушно намагаючись стримати нудоту, спричинену видовищем живцем проковтнутої істоти. У лічені секунди снайпер закінчив трапезу і відригнув липкий ком слини у свою пащу з жвалами, усіяними гострими зубцями. Він повернувся у бік скелета і виплюнув кульку на землю.

З невидимих ​​щілин і порожнин повисла ціла темрява дрейфозанів, які накинулися на відрижку чудовиська. Коли бенкет закінчився, на землі залишилися тільки кісточки вертиплавця.

"Огидно", - не втрималася Єва від думки, коли до неї долинув нудотний запах евканіки. Снайпер знову звернув увагу на дівчинку і голосно зацокав. Колонія дрейфозанів оточила чудовисько.

Ровендер вибрався з купи кісток і став на ноги.

– Єва! – покликав він.

Дрейфозани розгорнулися і почали обстрілювати його евканікою. Прикриваючи обличчя руками, він пробрався до черепа кита і сховався в ньому. Снайпер подався слідом.