Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

пана Слімана-Каїда могли б зробити усні заяви, якби про це попросили; під час слухання вони б мали право звернутися до суду після виступу судді-доповідача, що означало, що вони б могли вислухати першу частину його доповіді і прокоментувати її. Друга частина доповіді та проект рішення — які на законних підставах не підлягали оприлюдненню як складова частина судової наради — доведені до їхнього відома в жодному випадку бути не могли; отже, вони б дізналися про рекомендації, що містилися в доповіді судді-доповідача, у кращому разі, за кілька днів до початку слухань.

З іншого боку, зміст усієї доповіді і проекту рішення були доведені до відома генерального адвоката. Генеральний адвокат не є членом суду, що здійснює розгляд в порядку апеляції. Його роль полягає в забезпеченні правильного застосування норм закону, коли вони сформульовані чітко, і правильного тлумачення, коли вони неоднозначні. Він «консультує» суддів щодо розв’язання питання в кожному окремому випадку, і в силу своєї посади, може вплинути на їхні рішення або в сприятливий для версії апелянтів спосіб, або в несприятливий...

З огляду на важливість доповіді судді-доповідача (і, зокрема, другої його частини), на роль генерального адвоката і наслідки результатів розгляду для пані Рейнхардт і пана Слімана-Каїда, дисбаланс, спричинений неповідомленням змісту доповіді в такому ж обсязі радникам заявників, не сумісний з вимогами справедливого судового розгляду.

106. Той факт, що доводи генерального адвоката не були повідомлені заявникам, так само викликає сумніви.

107. Отже, з урахуванням згаданих вище обставин, було порушення пункту 1 статті 6.

«Ґеч проти Туреччини» (Göç v Turkey) [GC], 36590/97, 11 липня 2002 року.

57. ... Уряд стверджував, що адвокатові заявника мало б бути відомо, що ознайомлення з матеріалами справи на практиці можливе. Суд однак вважає, що вимагати від адвоката заявника брати на себе ініціативу і час від часу довідуватися про те, чи не були до справи долучені які-небудь нові матеріали, означало б покласти на нього непропорційний тягар і не обов’язково б гарантувало реальні можливості подати зауваги щодо висновку, оскільки йому так і не повідомили про графік розгляду апеляції. Він у цьому зв’язку зазначає, що висновок складено 17 жовтня 1996 року, а 21 жовтня 1996 року подано до палати належної юрисдикції разом із матеріалами кримінальної справи. Палата постановила своє рішення 7 листопада 1996 року.

58. З урахуванням вищевикладеного, Суд, як і Палата, вважає, що пункт 1 статті 6 внаслідок неповідомлення заявникові висновку Головної прокуратури порушено.

«Верду Верду проти Іспанії» (Verdu Verdu v Spain), 43432/02, 5 лютого 2007 року.

25. Європейський суд вважає, що питання, яке постає в цій справі, полягає в тому, щоб встановити, чи неповідомлення заявникові інформації про апеляційну скаргу прокуратури могло бути порушенням права на справедливий судовий відповідно до того, що принцип змагальності передбачає для залучених в процесі сторін «право бути поінформованим та мати можливість висловитися щодо будь-якого представленого судді документа або зауваження»..., та чи передовсім слід розглянути, як це зробив Конституційний суд, питання про те, що в цій справі мало значення, був чи ні заявник позбавлений можливості ефективно захищатися, з огляду на зазначений факт неповідомлення, тобто, могло чи ні повідомлення про апеляційну скаргу прокуратури вплинути на результат судового спору.

26. В цій справі Суд зазначає, що суд, який ухвалив обвинувальний вирок заявникові в апеляційній інстанції, обмежився тим, що дав інше правове визначення фактам, аніж це визнав доведеним суд першої інстанції, не вийшовши при цьому за рамки остаточних висновків та апеляційного подання прокуратури та не посилаючись на жоден інший елемент, який не містився в основному обвинуваченні.

27. За таких обставин, Європейський суд визнає, що повідомлення про апеляційну скаргу прокуратури та можливість для заявника надати на неї відповідь не могла жодним чином вплинути на результат судового спору при розгляді справи в окружному суді (Audiencia provincial). Як результат, він не вбачає, чому нестача цього документа могла спричинити порушення прав та зменшити шанси заявника навести в окружному суді доводи, які він вважав за необхідні для свого захисту, тоді як сам же заявник визнав у своїй заяві, що вміщені в апеляційній скарзі позивача вимоги збіглися з тими, що були в апеляційній заяві прокуратури.

28. Тому, засудження в цій справі заявника окружним судом, яке в подальшому було залишене в силі Конституційним судом, не може викликати сумніви з цього погляду. Відповідно, заявник за особливих обставин справи не зміг довести, що неможливість оскаржити апеляцію через неповідомлення про неї позбавила його можливості захищатися, спричинюючи порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, і за ним не визнали право без реального змісту та значення... Заявник знов-таки не вказав, чим саме неповідомлення про зазначену апеляцію завдало шкоди...

29. Європейський суд визнав, що про право на захист та на оскарження аргументів сторін постійно наголошується в судовій практиці Конституційного суду, коли йдеться про право на захист. В цій же справі, в світлі досить специфічних її обставин, Європейський суд, відповідно до своєї субсидіарної ролі, доходить висновку про те, що викладене Конституційним судом мотивування з метою виправдати факт неповідомлення про апеляцію не є ні нерозумним, ні упередженим...

8. Достатній час і можливості

«Мелен проти Франції» (Melin v France), 12914/87, 22 червня 1993 року.

19. ... Він стверджував, що, коли 27 травня 1986 року Колегія в кримінальних справах Касаційного суду ухвалила рішення, він ще чекав, поки йому надішлють текст рішення апеляційного суду, копію якого він зажадав. Не знаючи мотивування апеляційного суду, він не міг скласти свого меморандуму з викладенням підстав для оскарження. Хоч він і був присутній під час його виголошення, однак він потребував копії судового рішення, оскільки голова тоді зачитав лише його резолютивну частину...