Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуван­ням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза ме­жами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

3. Порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі колонії у зв’язку з винятковими особистими обставинами, передбаченими частиною першою цієї статті, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

4. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної ко­лонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в ди­тячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебу­вання в дорозі (не більше трьох діб).

1. Короткочасний виїзд за межі дозволяється з колоній таких видів: 1) ви­ховних колоній усім категоріям засуджених; 2) мінімального рівня безпеки з полегшеними і загальними умовами тримання теж всім категоріям засуджених; 3) середнього рівня безпеки тільки засудженим, які тримаються в дільницях соціальної реабілітації.

Короткочасні виїзди за межі дозволяються також особам, вперше засу­дженим до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості або тяжкі злочини, особам, які залишились у слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування (ч. 3 ст. 89 КВК), за наявності підстав, передбачених у ст. 111 КВК.

2. Частина 1 ст. 111 КВК України передбачає тільки дві виняткові й осо­бисті підстави для таких виїздів: 1) смерть або тяжка хвороба близького роди­ча, що загрожує життю хворого; 2) стихійне лихо, що спричинило значну ма­теріальну шкоду засудженому або його сім’ї. Перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Близькими родичами у даному випад­ку вважаються подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки (ч. 1 ст. 110 КВК). Смерть, тяжка хвороба, стихійне лихо повинні бути підтверджені належним чином оформленими або завірени­ми документами (телеграма, висновок, довідка органів охорони здоров’я, міс­цевого самоврядування, інших органів державної влади). Такі документи не­залежно від шляхів отримання (поштою, нарочним чи ін.) негайно через адмі­ністрацію виправної колонії передаються засудженому.

3. Для короткочасного виїзду за межі виправної колонії засуджений пови­нен звернутися з письмовою заявою до начальника колонії. Заява має бути розглянута протягом доби, результати розгляду повинні бути повідомлені за­судженому.

Надання дозволу на короткочасний виїзд за межі виправної колонії є пра­вом, а не обов’язком адміністрації колонії. При наданні дозволу враховуються особистісні дані засудженого та його поведінка під час відбування покарання (характер і тяжкість вчиненого злочину, злочинна діяльність у минулому, на­хил до втечі, ступінь виправлення, наявність заохочень, стягнень тощо). У разі негативної характеристики засудженому може бути відмовлено у короткочас­ному виїзді за межі виправної колонії.

При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надан­ня засудженому короткочасного виїзду складається висновок із зазначенням анкетних даних і характеристики засудженого, який затверджується началь­ником колонії. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. На підставі цього висновку видається наказ по виправній колонії про надання за­судженому короткочасного виїзду з встановленням строку виїзду.

Засуджений, якому надається короткочасний виїзд, інформується адмі­ністрацією виправної колонії про правила поведінки за межами колонії та від­повідальність за несвоєчасне повернення до колонії під розписку, яка долу­чається до особової справи засудженого, проводиться його повний обшук та огляд, видається відповідне посвідчення. Про короткочасний виїзд засудже­ного адміністрація виправної колонії інформує чергового територіального орга­ну управління ДДУПВП, а при поверненні засудженого — доповідає про його наявність.

4. Строк перебування у короткочасному виїзді — не більше семи діб, за ви­ключенням часу (не більше трьох діб), необхідного для проїзду. Час перебуван­ня засудженого поза межами виправної колонії зараховується в строк відбу­вання покарання; вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

5. Частина 4 ст. 111 КВК України встановлює, що жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, крім вищевказаних обставин мо­же бути наданий короткочасний виїзд за межі колонії ще з однієї обставини — для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках. Строк пе­ребування у такому короткочасному виїзді — не більше десяти діб, за виклю­ченням часу (не більше трьох діб), необхідного для проїзду. Порядок отриман­ня дозволу аналогічний вищезазначеному.

6. Неповернення до виправної колонії засудженого, якому було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне за собою кримі­нальну відповідальність за ч. 3 ст. 390 КК України.

1. Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються в колоніях не обмежується.

2. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами.

3. Важкохворі засуджені, вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої та другої груп, незалежно від призначеного їм виду виправної колонії, можуть одержувати додаткові по­силки (передачі) і бандеролі в кількості і асортименті, які визначаються ме­дичним висновком.

4. Лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засу­джені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (пе­редач) і бандеролей. Вони направляються до медичної частини колонії для лікування цих засуджених.

5. Порядок приймання і вручення посилок (передач) або бандеролей, а та­кож перелік предметів, заборонених до одержання засудженими, визначають­ся нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

1. Посилка і бандероль, згідно з Правилами надання послуг поштового зв’яз­ку, затверджених постановою КМ України від 17 серпня 2002 р. № 1155, — це поштові відправлення з вкладенням предметів культурно-побутового та виро­бничого призначення, особистого користування, друкованих видань, ділових паперів, рекламно-інформаційних матеріалів; технічних носіїв інформації, про­дуктів