read-books.club » Пригодницькі книги » Віннету ІІІ 📚 - Українською

Читати книгу - "Віннету ІІІ"

210
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Віннету ІІІ" автора Карл Фрідріх Май. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 139 140 141 ... 154
Перейти на сторінку:
що Сантер викрав усі талісмани молодого вождя. Танґуа негайно вислав загін воїнів слідом за злодієм і відрядив гінців до молодого вождя. Одне Перо знову провів мене до дерева смерті і власноруч прив’язав до нього, засипаючи компліментами, які здалися б погрозами людині, яка не знає звичаїв червоношкірих:

— Ми завдамо тобі ще страшніших мук біля стовпа тортур, ніж вирішили були раніше. Ніхто ще досі не відчував того, через що доведеться пройти тобі. Ми зробимо так, щоб у Країні вічного полювання ти став найзнатнішим з усіх блідолицих, яким буде дозволено потрапити туди після смерті.

Я не вважав за потрібне дякувати йому за честь і промовив:

— Якби ви зробили, як я казав, і відразу поїхали слідом за Сантером, він уже був би у ваших руках. А тепер, найімовірніше, йому вдасться сховатися.

— Він не втече від нас. Його сліди буде видно в прерії ще кілька днів.

— Ох, якби я міг поїхати слідом за ним!

— Ти зможеш!

— Але як? Я ж зв’язаний!

— Якщо ти обіцяєш нам повернутися, щоб ми могли поставити тебе до стовпа тортур, ми дозволимо тобі приєднатися до погоні.

— Ні. Якщо вже мені судилося померти, то нехай цей день настане скоріше. Я не можу його дочекатися.

— Так, ти справжній герой, бо тільки герой здатний вимовити такі слова. Ми всі шкодуємо, що ти блідолиций, а не кайова.

Він пішов, а я промовчав і з увічливості не сказав, що його співчуття не зворушило мого серця. Ба більше, я не міг дочекатися, коли нарешті зможу покинути тих, хто так дбайливо намагався влаштувати моє загробне життя. І покинути їх я збирався тієї ж ночі, навіть не попрощавшись.

Піду знайшли швидко. Він примчав до стійбища на змиленому коні, відразу ж попрямував до свого вігвама, потім відвідав батька і врешті підійшов до мене. Його обличчя було незворушне, але я здогадувався, скількох зусиль це йому коштувало.

— Вбивча Рука врятував від смерті мою скво, яку я люблю, — сказав він. — Піда дякує тобі за це.

— Пусте. Як почувається твоя дружина?

— У неї болить голова, але холодна вода і примочки знімають біль. Скоро вона буде здорова. Однак моя душа хвора й не вилікується доти, поки я не наздожену Сантера й не поверну собі мішечок з «ліками».

— Я ж попереджав тебе, що Сантера треба остерігатися.

— Вбивча Рука завжди правий. Якби наші воїни послухалися його сьогодні й відразу кинулися навздогін за злодієм, він би вже стояв тут, прив’язаний до дерева.

— Піда буде переслідувати Сантера?

— Так, я дуже поспішаю і прийшов до тебе тільки для того, щоб попрощатися. Твою кару доведеться відкласти, хоч ти й бажаєш померти скоріш — так говорить Одне Перо. Але ти маєш бути терплячим і чекати, поки я не повернуся.

— Гаразд.

Він зрозумів мої слова по-своєму і почав мене втішати:

— Довге очікування смерті виснажує душу, тому я наказав, щоб за тобою доглядали якнайкраще, але час мине швидше, якщо ти погодишся виконати моє прохання.

— Яке?

— Ти хотів би поїхати зі мною?

— Звісно, що так.

— Уфф! Я дуже радий. Разом ми точно схопимо злодія. Я розв’яжу тебе й дам тобі твою зброю.

— Стривай! Є одна умова…

— Слухаю тебе.

— Я можу поїхати з тобою тільки вільною людиною.

— Уфф! Це неможливо!

— У такому разі я залишаюся!

— Ти будеш вільний, поки ми не повернемося назад, а потім знову станеш нашим полоненим. Ми вимагаємо від тебе тільки обіцянки не втекти дорогою.

— Отже, ви хочете взяти мене з собою тільки тому, що жоден слід не сховається від мого ока? Вбивча Рука — не пес, якого беруть з собою на полювання, а потім знову садять на ланцюг!

— Ти не зміниш свого рішення?

— Ні!

— Нехай Вбивча Рука подумає про те, що буде, якщо ми не зловимо Сантера!

— Я повторюю — ні! Я міг би піти з вами і зловити Сантера. Але тепер хай кожен сам турбується про те, як повернути викрадене.

Піда не зрозумів мого натяку на те, що я самостійно збираюся вирушити слідом злодія і відібрати те, що він украв у мене.

— Я взяв би тебе з собою, — виправдовувався він, — щоб віддячити тобі за те, що ти повернув життя моїй скво. Мені дуже шкода, що ти відмовляєшся, але моєї провини в тому немає.

— Якщо ти справді хочеш мені віддячити, виконай одне моє бажання.

— Яке?

— Мене турбує доля тих трьох блідолицих, які прибули сюди разом із Сантером. Де вони тепер?

— У своєму вігвамі.

— Вони вільні?

— Ні. Друзі моїх ворогів стають нашими ворогами, тому їх зв’язали.

— Вони невинні. Хіба можуть вони відповідати за вчинки Сантера?

— Вони говорять так само, але наш звичай велить помститися і їм. Вони будуть прив’язані до дерева смерті і помруть разом із тобою.

— Запевняю тебе, вони не були спільниками Сантера!

— Для нас це не має значення. Ти застерігав їх, і вони не захотіли послухатися твоєї поради. Тепер вони кров’ю заплатять за дружбу з нашим ворогом.

— Нехай молодий і благородний вождь кайова вислухає мене. Я знаю, що маю померти мученицькою смертю. Тому прошу не за себе, а за них. Поверни їм свободу!

— Ти просиш відпустити їх

1 ... 139 140 141 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІІ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віннету ІІІ"