Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Побачивши її, я завмер у зніяковінні й, не здогадуючись про мету її відвідин, чекав тремтячи з опущеними очима, що вона скаже. Декілька хвилин вона перебувала в не меншому хвилюванні, ніж я, проте, бачачи, що я продовжую мовчати, піднесла руку до очей, аби приховати сльози. Боязким голосом сказала вона, що я мав право зненавидіти її за її невірність, але якщо я відчував до неї колись краплю ніжності, то досить жорстоко з мого боку за два роки жодного разу не повідомити її про мою долю, а тим більше, зустрівшись із нею тепер, не сказати їй ні слова. Вирування в моїй душі, доки я вислуховував її, не може бути висловлене.
Вона сіла. Я продовжував стояти, – впівоберта до неї, не сміючи прямо поглянути на неї. Кілька разів я починав було говорити і не мав сил закінчити свою промову. Врешті, зробивши зусилля над собою, я вигукнув болісно: «Підступна Манон! О, підступна, підступна!» Вона повторила, заливаючись слізьми, що й не хоче виправдовуватись у своєму віроломстві. «Чого ж ви хочете?» – скрикнув я. «Я хочу померти, – відповідала вона, – якщо ви не повернете мені вашого серця, без якого жити для мене неможливо». – «Проси ж тоді моє життя, невірна! – вигукнув я, проливаючи сльози, які марно прагнув утримати. – Ось моє життя, єдине, що залишається мені принести тобі в жертву, бо серце моє ніколи не переставало належати тобі!»
Ледве я встиг вимовити останні слова, як вона кинулась із захватом у мої обійми. Вона обсипала мене пристрасними пестощами; називала мене всілякими іменами, які тільки може винайти любов для висловлення найніжнішої пристрасті. Я все ще зволікав із відповіддю. І справді, який перехід від спокійного стану останніх місяців до бунтівних поривів душі, що вже відроджувалися в мені! Мене огорнув жах; я тремтів, як тремтять уночі від страху в безлюдній місцевості, коли здається, що ти перенесений в іншу стихію, коли тебе охоплює таємний трепет, і ти опам’ятовуєшся, лише освоївшись із місцевістю.
Ми сіли одне біля одного. Я взяв її руки у свої. «Ах, Манон, – мовив я, сумно дивлячись на неї, – не чекав я тієї чорної зради, якою відплатили ви за мою любов. Вам легко було обдурити серце, якого ви були повною володаркою, обдурити людину, що бачила все своє щастя в догоджанні та в слухняності вам. Скажіть же тепер, чи знайшли ви інше серце, таке ж ніжне, таке ж віддане? Ні, ні, природа рідко створює подібні серця. Скажіть принаймні, чи жалкували ви коли-небудь за мною? Чи можу я довіритися тому доброму почуттю, що спонукає вас сьогодні втішати мене? Я занадто добре бачу, що ви чарівніша, ніж будь-коли; але в ім’я всіх мук, яких я зазнав за вас, прекрасна Манон, скажіть мені, чи залишитеся ви вірні мені тепер?»
Вона наговорила мені у відповідь стільки зворушливих слів про своє каяття і заручилася стількома клятвами у вірності, що пом’якшила серце моє безмежно. «Дорога Манон, – звернувся я до неї, нечестиво перемішуючи любовні та богословські вислови, – ти занадто чудова для земного створіння. Я відчуваю, що мене опановує нез’ясовна відрада. Усе, що говориться в семінарії про свободу волі, – порожня химера. Заради тебе я погублю і свій статок, і добре ім’я, передбачаю це; читаю долю свою в твоїх прекрасних очах; але хіба мислимо жалкувати про втрати, втішаючись твоєю любов’ю? Про багатство я нітрохи не піклуюся; слава мені здається димом; усі мої плани життя в лоні церкви видаються мені тепер безумною маячнею; словом, усі інші блага, окрім тих, що нерозлучні з тобою, достойні презирства, хіба вони встоять у моєму серці проти одного-єдиного твого погляду?»
Одначе ж, обіцяючи їй цілковите забуття її провини, я побажав дізнатись, яким чином могла вона спокуситися паном Б***? Вона розповіла, що, побачивши її у вікні, він палко закохався; що порозумівся він із нею, як і личить відкупникові,[110] тобто вказавши їй у листі, що оплата буде відповідною до її пестощів; спершу вона поступилась, але тільки заради того, щоб витягнути з нього чималу суму, яка могла б забезпечити наше життя; потім він засліпив її такими прекрасними обіцянками, що вона почала падати все нижче і нижче; все ж таки я можу судити про те, як мучила її совість, з її печалі під час нашого розлучення; і, незважаючи на розкіш, в якій він утримував її, вона ніколи не зазнала щастя з ним не лише тому, що зовсім не знайшла в нім, говорила вона, витонченості моїх почуттів і привабливості мого поводження, але тому, що навіть у самий розпал утіх, які він забезпечував їй безупинно, вона леліяла в глибині серця спогад про мою любов і мучилася докорами сумління. Вона розповіла мені про Тібержа і про надзвичайне збентеження, що заподіяли їй його відвідини. «Удар шпаги в саме серце менше схвилював би мою кров, – додала вона. – Я вийшла з кімнати, не в силах витримати ні на хвилину його присутності».
Вона продовжувала розповідати мені, яким чином дізналася про моє перебування у Парижі, про зміну в моєму житті й про заняття в Сорбонні. За її запевненнями, вона настільки була схвильована під час диспуту, що їй коштувало величезних зусиль не лише утримати сльози, але навіть стогони та крики, якими не раз вона готова була вибухнути. Врешті, вона повідомила мене, як вийшла останньою із зали, щоб приховати свій засмучений стан, і як, тільки за порухом серця і вибухом почуттів, вона з’явилася просто в семінарію з рішенням тут же померти, якщо не доб’ється від мене прощення.
Чи знайдеться на світі варвар, якого не зворушило б таке живе і ніжне розкаяння? Щодо мене, то я відчував у цю хвилину, що готовий пожертвувати заради Манон усіма єпархіями християнського світу. Я запитав її, що ж нам тепер робити? Вона відповіла, що треба негайно покинути семінарію й потурбуватися про підшукування надійнішого притулку. Я погодився на все без заперечень. Вона сіла у свою карету, щоб дочекатися мене на перехресті. Через хвилину я вийшов, не помічений вахтером, і зайняв місце поряд із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско», після закриття браузера.