Читати книгу - "Улісс"

Чого його сидіти тут усю ніч, крячкою. Від цієї погоди на душі нудно. Зважаючи на світло, тепер, мабуть, десь коло дев’ятої. Податися додому. Запізно йти на «Лію, лілею Кіларні». Ні. Може, ще не спить. Зайти в лікарню подивитися. Сподіваюся, вона розродилася. Довгий був у мене день. Марта, баня, похорон, дім з ключами, музей з тими богинями, Дедалусова пісня. Потім той крикун у Барні Кірнана. Я йому показав. П’яні базіки. Він аж ізсудомився, коли я сказав про його бога. Не слід було відплачувати. Або? Ні. Хай би йшли додому й сміялися з себе. Завжди тягне до товариства. Боюся самотини, як дворічне маля. А що, аби він мене влучив. Подивитися з іншого погляду. Виходить не так то вже й кепсько. Може, він і не хотів ударити. Тричі слава Ізраелю. Тричі ура зовиці, про яку він харамаркав, три ікла їй у рот. Краса такого ж кшталту. Надзвичайно приємне товариство чай пити. Сестра дружини дикуна з Борнео щойно прибула до міста. Уявити собі рано зранку зблизька. У всякого свій смак, як сказав Морріс, поцілувавши корову. Але втрутилися Дігнемові. Паскудно почуваєш себе в домі, де господарі в жалобі, бо не знаєш, на яку ступити. В кожному разі вона добивається грошей. Треба зайти до тих удів-шотландок{688}, я ж обіцяв. Дивне прізвище. Вважає, що ми неодмінно повинні перші дуба врізати, Ота вдова в понеділок чи це було біля Крамера що позирнула на мене. Поховала бідолашного чоловіка, а сама живе-гараздує на страхову премію, її вдовина лепта. Ну? А що їй, по-твоєму, робити? Якось треба дні терти. От удівця я не можу бачити. Такий самітний вигляд. Бідолаха О’Коннор, дружина й п’ятеро дітей потруїлися тут мідіями. Стічні води. Безнадійно. Треба, щоб яка-небудь добра поважна жінка в кастрюлеподібному капелюшкові його приголубила. Взяла його під опіку, кругловида, як місяць, і великий фартух. Жіночі сірі фланелеві штани, по три шилінги пара, дивовижно дешеві. Негарна й люба, кажуть, люба довіку. Бридка; жодна жінка не вважає себе бридкою. Кохай, бреши й будь гарний, бо завтра помремо. Бачу часом, як він ходить, намагається збагнути, хто вкоїв цю штуку. К. п. ц.: капець. Доля. Він, не я. Часто буває також з крамницею. Наче її заворожено. Снилося минулої ночі? Стривай. Якась плутанина. Вона була взута у червоні виступці. Турецькі. Носила бриджі. А що коли б і справді. Чи вподобав би я її в піжамі? З біса важко відповісти. Нанетті поїхала. Пакетбот. Досі вже біля Голігеда. Треба помістити те Кізове оголошення. Використати Гайнза і Крофорда. Нижні спідниці для Моллі. Щось вона має у них покласти. Що саме? Може, гроші.

Містер Блум нагнувся і перекинув папірець, що лежав на березі. Він підніс його до очей і придивився. Лист? Ні. Не вчитаю. Краще піду. Краще. Важко з місця зрушити. Аркуш старого зошита. Всі оці ямки й камінчики. Хто міг би їх полічити? Ніколи не знаєш, що тобі подобається. Пляшка з запискою про скарб, викинутий з розбитого корабля. Пакунки поштою. Діти завжди шпурляють у море всяку всячину. Надія? На волю хвиль. Що це таке? Паличка.

Ох! Геть утомився. Не ті вже літа. Чи вона прийде сюди зранку? Чекати на неї десь завжди. Повинна прийти. Убивці вертаються. А я?

Містер Блум легенько розворушив палицею товстий шар піску біля своїх ніг. Залишити їй записку. Може зостанеться. Що?

Я.

Який-небудь полісмен затопче зранку. Марно. Змиє. Приплив сюди доходить, калюжа біля її ніг. Нахилися, побачиш у ній моє лице, темне дзеркало, дихни на нього, ворушиться. Всі ці каменюки, помережані лініями і подряпинами, і літерами. О, ці прозорі! До того ж вони не знають. Що там той інший світ. Я назвала тебе негарним хлопчиськом, бо мені не подобається.

Є.

Не поміститься. Цур йому.

Містер Блум спроквола розрівняв літери черевиком. Пісок безнадійна річ. На ньому нічого не росте. Все в’яне. Великі судна навряд чи сюди підходять. Крім Гінесових барж. Навколо Кіша за вісімдесят день{689}. Зроблено напівнавмисно.

Він пошпурив геть своє дерев’яне перо. Палиця впала в намул і застрягла одним кінцем. Якби спробував так зробити, то кидав би цілий тиждень безперестану, а не зміг би. Випадок. Ми вже ніколи не зустрінемося. Але то було чудово. Прощавай, голубонько. Дякую. Я почуваюся таким молодим.

От якби зараз подрімати трохи. Мабуть близько дев’ятої. Ліверпульський пароплав уже давно відчалив. Навіть диму не видно. А вона й інше може зробити. І робила. Белфаст. Я не поїду. Прожогом туди, прожогом назад до Енніса. Хай він. Заплющу на хвилинку очі. Але не спатиму. Напівсон. Ніколи не повторюється. Знову кажан. Нешкідлива тваринка. Лише кілька.

О люба всі твої маленькі жіночі я її брудну брейсгердл мене змусила кохатися липне ми двоє неслухняних Грейс голубонька вона його половина ліжко зустріла його панчохи гофровані спідниці для Рауля щоб парфуми які твоя дружина чорне волосся напружся під тілиста señorita юні очі Малві пампушки роки сни вернеться нижній кінець Агендат млосний любосний показала мені свої наступного року в панталонах повернеться наступного в своїх наступного.

Кажан гасав. Сюди. Туди. Сюди. Далеко в сірому задзвонили дзиґарі. Містер Блум похилився, дихав, роззявивши рота, його лівий черевик замазався збоку в пісок. Лише кілька.

Ку-ку

Ку-ку

Ку-ку

Закукукав годинник на камінній поличці у священиковому домі, де превелебний О’Генлон і отець Конрой і велебний Джон Г’юз. І. пили чай і содовий хліб з маслом і смажені баранячі котлети з грибною підливкою і розмовляли про