Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

є виконавцями якихось дій, технічної роботи під час збирання доказів, яку слідчий зобов’язаний проводити сам. До таких осіб належать і громадяни, яким слідчий доручає охороняти місце події, виконувати якісь окремі доручення, не пов’язані з безпосередньою участю в слідчій дії. Тому таких осіб доцільно називати учасниками-виконавцями, які не мають процесуальної регламентації.

Залучення громадськості до участі в розслідуванні злочинів може здійснюватися з особистої ініціативи особи або після запрошення її слідчим чи органом дізнання. В першому випадку громадянин діє з власної доброї волі, виконуючи свій громадський обов’язок. Таким чином, він діє на свій страх і ризик, наприклад, у разі затримання та доставляння у міліцію хулігана, грабіжника, злодія. Якщо особа допомагає органам за запрошенням слідчого, оперативного працівника, її діяльність підпорядковується певним принципам, положенням:

• добровільна участь у поданні допомоги органам дізнання і досудового слідства;

• забезпечення особистої безпеки осіб, які залучаються до участі в слідчих діях та оперативних заходах;

• економність у використанні допомоги громадськості (наприклад, залучення мінімальної кількості громадян для “прочісування” великих територій при оглядах, розшуках злочинців тощо);

• ефективність використання допомоги громадськості, тобто зменшення витрат усіх видів ресурсів у прагненні одержати бажані результати;

• допустимість, тобто функції слідчого — порушення кримінальної справи та провадження розслідування — не можна передоручати представникам громадськості. Сприяння і допомога громадськості не повинні стосуватися провадження слідчих дій;

• дії, які доручаються громадськості, повинні відповідати морально-етичним нормам, бути гуманними і не суперечити закону.

Дотримання перелічених принципів використання громадськості повинно стати нормою повсякденної діяльності органів дізнання та досудового слідства.

11.3. Правове забезпечення криміналістичної профілактики

Криміналістична профілактика як державотворча діяльність уповноважених суб’єктів і напрям наукових досліджень базується на загальних криміналістичних рекомендаціях щодо виявлення причин і умов, які призводять до вчинення конкретних злочинів, а також щодо вжиття спеціальних криміналістичних заходів, методів і прийомів для їхнього попередження, запобігання і припинення. Сутність криміналістичної профілактики полягає в тому, що це сфера освітньо-виховної, навчально-методичної, практичної діяльності, а також один із важливих наукових напрямів криміналістичної науки.

Правову основу запобігання злочинам становлять норми різних галузей права. Правові засади криміналістичної профілактики правопорушень і злочинів містяться у ст. 1 Кримінального кодексу України, ряді статей Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексі про адміністративні правопорушення, законах України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про судову експертизу”, “Про міліцію” тощо. Наприклад, у ст. 1 Кримінального кодексу України (2001 р.) чітко зазначається, що завданням кримінального судочинства є “запобігання злочинам”. А в ст. 23 визначено, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані встановити причини й умови, що призвели до вчинення злочину, та внести у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 231). Суд у разі наявності для цього підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагає вжити відповідних заходів (ч. 1 ст. 232 КПК України).

Якщо в процесі проведення експертизи експерт виявить факти, які мають значення у справі і щодо яких слідчий не поставив йому конкретних питань, він має право зазначити про них у своєму висновку (ст. 200 КПК України, п. 2 ст. 13 Закону України “Про судову експертизу”). До таких фактів можуть належати обставини, які сприяли вчиненню злочину, встановлені під час здійснення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої, пожежотехнічної, автотехнічної, комп’ютерних систем і банків даних, соціолінгвістичної, біологічної, екологічної, наркотичних речовин та інших видів експертизи.

Важливе значення має положення ст. 97 КПК України, яке чітко встановлює, що одночасно з прийняттям рішення про порушення кримінальної справи або відмові в цьому вживаються всі можливі заходи щодо запобігання і протидії злочину або його припинення.

У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення кримінальної справи проводяться перевірочні дії за заявами, що надійшли, і повідомленнями про злочин, заходи, які може застосувати слідчий, полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість встановити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або припинити його (ст. 97 КПК України).

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого за результатами розслідування конкретного виду злочину є внесення подання до відповідного державного органу, громадської організації або повідомлення посадовій особі про необхідність вжити конкретних заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню цього злочину (ст. 231 КПК України). У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє відповідним органам про встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує причини та умови, що призвели до цього, пропонує окремим органам, відомствам і установам вжити заходів щодо їх усунення тощо.

Отже, потреби експертної, слідчої і судової практики, вимоги закону, результати наукових досліджень і логіка зумовили потребу в формуванні в структурі науки криміналістики спеціальної галузі знань — криміналістичної профілактики як окремого криміналістичного вчення, теорії, що виявляє, досліджує і розробляє таке:

• історичні, теоретичні і методологічні основи криміналістичної профілактики;

• закономірності виникнення, утворення, виявлення і дослідження слідів прояву криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або приховуванні окремих видів злочинів;

• техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації і дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих суб’єктів і об’єктів від злочинних посягань;

• тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення обставин криміногенного характеру;

• інструментарій і технології особливостей методики запобігання, протидії і розслідування злочинів;

• криміналістичні методи виявлення безпосередніх причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, а також їхнього попередження, запобігання і припинення;

• концептуальні основи, принципи і засоби криміналістичної профілактики окремих видів злочинів.

Суб’єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є органи дізнання (ст. 101 КПК України), слідчий, експерт, прокурор, адвокат, правозахисник, суд (суддя).

Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна здійснюватися протягом усього досудового слідства, провадження у справі, включаючи вжиття термінових заходів, спрямованих на негайне запобігання злочинам тощо.

Разом з тим практика свідчить, що сьогодні не якісні показники профілактичної діяльності дізнавача, слідчого, криміналіста, прокурора чи судді є основним результатом їхньої роботи, а навпаки, “саме кількісні показники стали основним критерієм оцінки діяльності державних правоохоронних структур та їх підрозділів.” Така ситуація, яка склалася на практиці, призвела до того, що “профілактична ж діяльність відійшла на другий план і фактично не враховувалася, по суті перетворившись у багатьох правоохоронних підрозділах на формальність, на яку мало хто звертав увагу” [12, 3].

Вважаємо, що запобігання, протидія і розслідування