Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,
який дізнався, що ремонт — це не про затишок.
Ремонт. Це слово я почув випадково, коли Чудовисько розмовляло телефоном.
— Так-так, час оновити квартиру. Нові шпалери, пофарбуємо стіни, меблі переставимо. Буде так гарно! — щебетала вона.
Гарна квартира? Я так не думав. Моє життя і так ідеальне: сонячна пляма на підлозі, зручний диван і килим, який я вже добряче обробив своїми кігтями. Нічого змінювати не треба! Але, як завжди, мене ніхто не спитав.
Перший день приніс хаос. Ремонт почався з приїзду незнайомців. Вони вдерлися до нашого дому з якимись величезними коробками, драбинами й дивними штуками, що голосно гуділи.
— Не бійся, Сніжок, — сказала Чудовисько, підхоплюючи мене й саджаючи на стіл. — Це ненадовго.
Ненадовго? Це у ваших же інтересах швидше залишити мою територію. Інакше ви не уявляєте, що вас чекає.
Перша загроза прийшла у вигляді рулонів шпалер. Їх розклали на підлозі, і я, звісно, вирішив перевірити, чи можна в них загорнутися. Можна. Але виявилося, що вилізти з них набагато складніше.
— Сніжок, ну що ти робиш! — закричало Чудовисько, коли знайшла мене стирчавши із рулону, як начинка з млинця.
Це був лише перший поганий дзвіночок.
На другий день незнайомці принесли банки з чимось. Я зацікавився: що там усередині?
— Тільки не чіпай! — попередила Чудовисько, помітивши мій погляд.
Але як можна встояти перед великим відром із чимось блискучим? Я тихенько підійшов, зазирнув усередину… і не втримався.
Стрибок.
Мої лапи занурилися в холодну синю жижу. Тепер я точно знаю — це була фарба. Я спробував вибратися. Що ж, фарба опинилася всюди: на підлозі, на стіні й навіть на мені.
— Ах ти!!! — закричало Чудовисько, хапаючись за голову.
Мене негайно спіймали, понесли у ванну й намагалися відмити. Якщо ви думаєте, що це легко, спробуйте самі відмити білого кота від синьої фарби.
Коли почали рухати меблі, я зрозумів: мій сховок під диваном більше не існує. Усе, що я знав і любив, зникло. Книжкова шафа, де я ховався від гостей? Прибрали. Крісло, на якому я так любив точити кігті? Винесли.
— Тут буде так просторо! — радісно сказала Чудовисько, але я дивився на це з жахом. Просторо? Та тут немає де сховатися!
Я вирішив протестувати. У той момент, коли вони підіймали стіл, я спритно видерся на нього зверху.
— Ей, він що, з нами? — запитав один із незнайомців.
— Сніжок, злізь! — благала Чудовисько.
Але я тримався до останнього. Це була моя територія, і я не збирався її здавати. Коли шпалери нарешті опинилися на стінах, я зрозумів, що настав мій зірковий час.
— Ну що, гарно? — запитала Чудовисько, усміхаючись.
Так, гарно. Ідеально рівні, нові шпалери. Вони просто благали, щоб я перевірив їх на міцність. Пізно вночі, коли всі пішли, я підкрався до стіни й потягнув кігтем за куток. О! Приємне відчуття. Шпалери почали відходити шарами.
Вранці Чудовисько виявила мою «роботу».
— СНІЖОК!!! — закричала вона так голосно, що я мало не втік із дому.
Після кількох тижнів шуму, пилу й моїх пригод ремонт нарешті завершився. Чудовисько було щасливе. Я — нервовий.
— Подивися, як гарно стало! — сказала вона, запрошуючи мене у вітальню.
Я подивився. Так, усе виглядало… дивно. Усе було надто чистим, новим, незатишним. Але нічого, я вже почав позначати територію: кілька подряпин на кріслі, трохи вовни на килимі. Усе знову стане моїм рідним.
Якщо Чудовисько знову вирішить затіяти ремонт, я сховаюся у холодильнику. А ще краще — втечу до сусідів. У них немає ні фарби, ні драбин, ні шпалер, що псують кігті.
P.S. Ремонт — це жах, хаос і стрес. Але якщо ви кіт, завжди є спосіб нагадати, що дім належить вам.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi», після закриття браузера.