Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

Теплі кеди, товсті джинси, зимовий пуховик, пакет замість сумочки – Віта усміхнулася своєму відображенню, уявляючи, як відреагує на це начальниця. Ну і нехай. Дрес-коду в офісі не дотримувались, а на думку Аглаї Іванівни наплювати. Та й вчора вона виплеснула свій основний запас отрути.

Сходами Віта спускалася набагато повільніше, ніж зазвичай. Вологе повітря вулиці наповнило легені, і вона чхнула кілька разів. Витерла ніс, нагадала собі, що потрібно оновити запас хустинок і серветок, й обережно обігнула припарковані в недозволеному місці автомобілі.

Під ногою хруснуло скло. Віта здивувалася – тутешні жителі складали пляшки біля сміттєвої урни для безхатька Міті.

Вона колупнула носком кеда незрозумілі уламки. Червоні… Цікаво.

– А у вас тут небезпечний район, – почула голос, який готова була визнати викрутасом фантазії. – Мені вчора фари побили. Не страшно ходити вночі?

«Набагато страшніше мати особистого переслідувача», – подумала Віта, не поспішаючи обертатись.

Раптом справді здалося?

– Я тут, – нагадали з узбіччя. – Сідай. Відвезу на роботу.

Вона повернула голову, до останнього сподіваючись, що через безсоння почалися галюцинації. Марно. Організм, особливо звичний до негараздів, здатен витримати багато всякого.

Сріблястий джип. Елегантний чоловік зі стаканчиком… кави? Чи він засвоїв вчорашній урок?

– Чай з лимоном. – Віктор відчинив двері. – Називай адресу, Аліно.

«Мене звуть Віта! І лимон мені теж не можна», – але як заперечувати, якщо для цієї людини не існує чужих бажань? Він чинив так, як хотів. Йому і на думку не спадало, що буває інакше. Наприклад, що «Віталіну» не скорочують до «Аліни».

– Сідай! – в його голосі з’явився метал.

І Віта впала на м’яке сидіння.