Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Люлі глянула на свою компаньйонку:

— Що скажеш, Подруго?

— Його можна забрати до Цитаделі, — відповіла замаскована жінка. — Це недобре місце. Тут побували тлейлаксу.

— Мене б утішили тепла купіль і зміна вбрання, — озвався Айдаго.

Люлі далі дивилася на свою Подругу.

— Ти певна?

— Не можна ставити під сумнів мудрість Владики, — сказала замаскована жінка.

Айдаго не сподобалася нотка фанатизму в голосі цієї Подруги, але він покладався на Атрідівську справедливість. Вони могли здаватися цинічними та жорстокими з чужаками й ворогами, але з власними людьми завжди поводилися чесно й незрадливо.

«А я теж один із їхніх людей, — подумав Айдаго. — Але що сталося з тим мною, якого я заступаю?» Був глибоко переконаним, що жодна з двох жінок не відповість на це питання.

«Проте Лето зробить це».

— Ходімо? — спитав він. — Я прагну змити з себе сморід брудних тлейлаксу.

Люлі всміхнулася йому.

— Ідемо. Я сама вас скупаю.

* * *

Вороги роблять тебе сильнішим.

Союзники ослаблюють.

Кажу ці слова з надією, що вони допоможуть вам зрозуміти, чому я цілковито свідомо проголошую: у моїй Імперії нагромаджуються величезні сили з єдиним прагненням — прагненням убити мене. Ви, що читаєте ці слова, мусите добре знати, що насправді сталося, проте сумніваюся, чи розумієте ви це.

Викрадені журнали

Церемонія «Показу», якою бунтівники розпочинали свої зустрічі, здавалася Сіоні нескінченною. Вона сиділа в першому ряду й дивилася куди завгодно, лише не на Топрі, який вів церемонію всього за кілька кроків од неї. Вони ніколи раніше не збиралися в цій кімнаті в службових підземеллях під Онном, але вона була так схожа на всі інші їхні місця зустрічей, що її можна було використовувати як стандартну.

«Кімната класу В для зустрічей бунтівників», — подумала вона.

Офіційно це була якась складська комора, а зафіксовані світлокулі не можна було перелаштувати, щоб зменшити їхнє яскраво-біле сяйво. Кімната була приблизно тридцять кроків завдовжки й десь стільки ж завширшки. Дістатися до неї можна було лише через лабіринт подібних комор, в одній з яких цілком доречно зберігалися тверді складані крісла, призначені для маленьких спалень службового персоналу. Зараз дев’ятнадцять Сіониних послідовників-бунтівників займали ці крісла довкола неї, а кілька з них були порожніми, — для тих, хто запізнюється, але ще може прийти.

Для збору призначено час між північчю та ранковими змінами, щоб приховати наплив додаткових людей до службових лабіринтів. Більшість бунтівників переодягнена у вбрання енергетиків — тонкі сірі штани та одноразові куртки. Інші, зокрема й Сіона, вдягли зелене вбрання інспекторів-механіків.

Голос Топрі з нудною монотонністю розходився кімнатою. Під час церемонії йому вдалося ні разу не збитися на пискливий тон. Насправді Сіона мусила визнати, що він справив радше добре враження, особливо на нових рекрутів. А все-таки, оскільки Нейла впевнено заявила, що не довіряє цьому чоловікові, Сіона дивилася на Топрі іншими очима. Нейла вміла говорити з наївною прямотою, що скидала всі маски. Були й інші речі, які Сіона довідалася про Топрі з часу тієї сутички.

Врешті-решт Сіона обернулася і глянула на чоловіка. Холодне срібне світло було не на користь блідій шкірі Топрі. Під час церемонії він використовував копію крис-ножа — контрабандну копію, куплену в музейних фрименів. Сіона згадала цю оборудку, дивлячись на клинок у руках Топрі. Це був задум Топрі, і тоді вона вважала його добрим. Він привів її на зустріч із фрименами до якоїсь халупи на окраїнах міста. З Онна вони вийшли в сутінках. Довго чекали поночі, доки темрява зуміє замаскувати прихід музейних фрименів. Їм заборонялося покидати січові помешкання без спеціального дозволу Бога-Імператора.

Вона майже втратила надію дочекатися, коли, крадучись крізь ніч, з’явився фримен. Його супутники зосталися стерегти двері. Топрі з Сіоною чекали на примітивній лаві під вологою стіною дуже простої кімнати. Єдиним освітленням був тьмяний жовтий смолоскип на палиці, встромленій у полупану глинобитну стіну.

Перші слова фримена викликали в Сіони побоювання.

— Гроші принесли?

Топрі й Сіона разом встали, коли він увійшов. Топрі, здавалося, не стривожило це питання. Він постукав по мішечку під одягом, змусивши його забряжчати.

— Гроші тут.

Поморщений і похилий фримен нагадував краба. Його одяг був копією давньої фрименської одежі, під якою виблискував комбінезон, імовірно, їхня версія дистикоста. Опущений на обличчя каптур приховував його риси. При світлі смолоскипа на лиці фримена танцювали тіні.

Глянув спершу на Топрі, потім на Сіону, після чого вийняв з-під просторого одягу загорнутий у тканину предмет.

— Це точна копія, але зроблена з пластику, — сказав він. — Навіть застиглого смальцю не розріже.

Тоді витяг клинок зі згортка й підняв його вгору.

Сіона, яка бачила крис-ножі лише в музеях і в рідкісних старих відеозаписах сімейного архіву, виявила, що її надзвичайно захопив вигляд клинка в такій атмосфері. Відчувала, як він розбудив у ній щось атавістичне, і уявила цього жалюгідного музейного фримена з пластиковим крис-ножем справжнім давнім фрименом. Річ, яку він тримав, зненацька стала срібнолезим крис-ножем, що зблискував у жовтих тінях.

— Гарантую автентичність того клинка, з якого ми зробили копію, — сказав фримен. Говорив тихим голосом, що здавався грізним через безвиразність.

Сіона відчула, яка отрута ховається в його украдливій мові, і раптом стривожилася.

— Спробуй лише зрадити, і ми роздушимо тебе як плюгаву комаху, — сказала вона.

Топрі кинув на неї здивований погляд.

Музейний фримен, здавалося, зморщився, запався всередину. Клинок тремтів у його руці, але гном’ячі пальці все ще охоплювали ніж, наче стискали горлянку.

— Зрадити, пані? О ні. Але нам здається, що ми надто мало попросили за цей екземпляр. Хоч який він убогий, ми наражалися на страшну небезпеку, роблячи й продаючи його.

Сіона гнівно глянула на нього, подумки промовивши старі фрименські слова з Усної історії: «Коли здобудеш базарну душу, сук стане суттю твого існування».

— Скільки ти хочеш? — запитала вона.

Він назвав суму, удвічі більшу за початковий рахунок.

Топрі зітхнув.

Сіона глянула на нього.

— Маєш стільки?

— Не всю суму, але ж ми погодилися…

— Віддай йому все, що маєш, — наказала Сіона.

— Усе?

— Хіба я не це сказала? Усі до одної монети в цій торбині.

Повернулася обличчям до музейного фримена.

— Ти приймеш цю плату.