Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

і те, що в бійці він не відсиджуватиметься. Тепер, настовбурчившись над столом, чимось нагадував сокола. Схожість підсилювали загострені вилиці, підборіддя та широкий із тонкими губами рот. Сірі, майже кошачі очі постійно мружилися від диму сигарет, що він витрушував з пачки «Честерфілда» одна за одною. Постійні зморшки в краєчках очниць, утворені внаслідок цієї звички, справляли враження, ніби він посміхається очима, а не ротом. Непокірна чуприна кольору соломи надавала обличчю хлопчачого вигляду, але ближче знайомство спростовувало це враження. Хоча Лейтер доволі відверто розказував про свою роботу в Парижі, Бонд помітив, що той ані разу не згадав своїх американських колег у Європі чи у Вашингтоні, та припустив, що його новий знайомий ставить інтереси своєї організації вище за спільні турботи Північноатлантичного союзу. Бонду це сподобалося.

Коли Лейтер проковтнув другу порцію віскі, а Бонд розповів про Мюнців та про свою коротку ранкову озна-йомлювальну поїздку узбережжям, було вже о пів на восьму, і вони вирішили повернутися до готелю разом. Перед тим, як піти з казино, Бонд передав на зберігання в касу двадцять чотири мільйони, залишивши на кишенькові витрати кілька банкнот по десять тисяч.

Дорогою до «Сплендіду» вони побачили бригаду робітників, які поралися на місці вибуху. Кілька дерев викорчували, а шланги з трьох поливальних машин відмивали бульвар та бруківку. Вирва щезла, а бульвар, за винятком кількох ґав, був порожнім. Бонд припустив, що подібний марафет уже навели в барі «Ермітаж» та прилеглих крамницях, фасади яких утратили вікна.

У теплих синіх присмерках Руаяль-лез-О виглядав знову мирним та спокійним.

— На кого працює консьєрж? — запитав Лейтер, коли вони наблизилися до готелю.

Бонд точно не знав. Матіс з’ясувати це не зміг.

— Допоки не підкупиш сам, — сказав той, — маєш повне право припускати, що його підкупила інша сторона. Усі консьєржі продажні, й це не їхня вина. їх привчили розглядати усіх постояльців, за винятком хіба що магарадж, як потенційних крадіїв та пройдисвітів. Твій комфорт та добробут хвилюють їх не більше, ніж крокодилів.

Бонд пригадав слова Матіса, коли консьєрж кинувся питати Бонда, чи він повністю одужав після прикрої пригоди. Бонд вирішив за краще відповісти, що досі відчуває слабкість, сподіваючись на те, якщо його слова передадуть за адресою, Ле Шифр у будь-якому разі спробує розпочати гру сьогодні, щоби скористатися поганим станом супротивника. Консьєрж солоденько побажав найшвидшого одужання.

Номер Лейтера був поверхом вище, тому біля ліфта компаньйони розділилися, домовившись зустрітися в казино о пів на одинадцяту чи об одинадцятій — звичайний час для початку великої гри.

РОЖЕВІ АБАЖУРИ І ШАМПАНСЬКЕ

Бонд повернувся в номер, де і цього разу не побачив слідів проникнення, скинув одяг, довгенько постояв під холодним душем, відтак розтягнувся на ліжку. До зустрічі з мадемуазель Лінд у барі «Сплендіду» залишалася година — пора відпочити та зібратися з думками, година, щоби детально проаналізувати план майбутньої гри, а також розвиток подальших подій у всіх можливих комбінаціях виграшу чи поразки. Крім того, слід продумати ролі другорядних учасників — Матіса, Лейтера та дівчини і прорахувати можливі дії супротивника у відповідь. Він заплющив очі, й у його уяві, наче в калейдоскопі з кольоровими скельцями, почали одна за одною складатися ретельно відрежисовані сцени прийдешнього вечора.

За двадцять до дев’ятої він вичерпав усі варіанти протистояння з Ле Шифром. Бонд встав, одягнувся і викинув з голови видіння майбутніх подій.

Пов’язуючи вузьку двосторонню краватку з чорного атласу, він на хвилину затримався й ускіпливо розглянув себе в дзеркалі. Відображення дивилось на нього сіро-блакитними очима спокійно, трохи іронічно. Коротке непокірне пасмо чорного волосся, котре ніколи не вдавалося приборкати, комою закручувалося над правою бровою. Тонкий вертикальний шрам, що розсікав праву щоку, надавав обличчю дещо піратського вигляду. Далеко до Хогі Кармайкла, подумав Бонд, набиваючи плаский портсигар із воронованої сталі п’ятдесятьма сигаретами «морланд» із трьома золотими смужками. Матіс передав йому слова дівчини.

Засунувши портсигар у задню кишеню штанів, Бонд клацнув чорною матовою запальничкою «ронсон» — перевірити, чи не пора її заправити. Поклавши до кишені тонку пачку десятитисячних купюр, висунув шухляду, витягнув легку замшеву кобуру і надів її з лівого боку так, щоб вона висіла приблизно на три дюйми нижче пахви. Потім з іншої шухляди дістав з-під сорочок пласку автоматичну «беретту» двадцять п’ятого калібру з гладкою рукояткою, вийняв обойму, розрядив пістолета, кілька разів перевірив затвор, натиснув на спусковий гачок. Тоді вставив обойму на місце, дослав патрона у ствол, клацнув запобіжником і сховав пістолет у неглибоку кобуру. Нарешті прискіпливо оглянув номер, перевіряючи, чи не забув чогось, і одягнув поверх шовкової вечірньої сорочки однобортний смокінг. Відчував себе спокійно та впевнено. Перевіривши у дзеркалі, чи не помітний плаский пістолет під лівою рукою, ще раз поправив краватку і, вийшовши з номера, замкнув двері на ключ.

Коли наблизився до коротких сходів, що вели до бару, то почув, як позаду відчинилися двері ліфта і чийсь голос сухо мовив:

— Добрий вечір.

То була мадемуазель Лінд. Вона зупинилася біля ліфта, очікуючи, що Бонд підійде.

Він не забув, яка вона вродлива, тому не здивувався, що його знову зачепила її краса. Дівчина вдягнула чорну оксамитову сукню — просту і разом з тим вишукану, на що спроможні хіба що півдюжини кутюр’є у світі. Тонке діамантове кольє, що охоплювало горло, та діамантова брошка на глибокому V-подібному викоті лише підкреслювали привабливі округлості грудей. Вбрання доповнювала скромна чорна вечірня сумочка, яку дівчина тримала в зігнутій руці на рівні талії. Чорне, як смола, пряме волосся було укладене, лише кінчики пасемок трохи закручувалися нижче підборіддя.

Вона була просто чарівною, і серце Бонда забилося частіше.

— Ви пречудово виглядаєте! Напевне, справи в радіо-бізнесі поліпшуються.

Мадемуазель Лінд узяла Бонда під руку.

— Ви не будете проти, якщо ми відразу ж підемо вечеряти? — запитала. — Я хотіла справити враження, але маю відкрити вам страшенну таємницю. На чорному оксамитові залишаються сліди, коли сідаєш. Отже, якщо почуєте сьогодні увечері мій крик, значить, я сіла у плетене крісло.

Бонд розсміявся.

— Звісно, ходімо вечеряти. І вип’ємо по чарчині горілки, поки будемо вивчати меню.

Помітивши здивування в погляді дівчини, він одразу поправився:

— Чи по коктейлю, якщо бажаєте. А кухня тут найкраща в Руаялі.

На мить його трохи кольнула іронія мадемуазель із легким нальотом зневаги, з якою вона зустріла його піддатливість, і те, як швидко він погодився на поступки.

Проте вони лише на секунду завмерли в німотному поєдинку, схрестивши шпаги,