Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

«Дивовижні ліки!» – радів такому раціональному вирішенню ситуації, що склалася, Петро Іванович.

Коли до кабінету увійшла Олена Степанівна, то побачила на кушетці чоловіка який руками обхопив свій живіт і Петрика на її робочому місці.

– Що у нас? – запитала вона, кивнувши на пацієнта.

– У нього дуже сильний кашель. Він як зайшов, то й двох слів сказати не міг, так сильно кашляв. І ще двоє пацієнтів було, один на біль у голові скаржився, а другий в ногах, але я їх вже полікував.

– Як полікував?! Чим полікував? – захвилювалася Степанівна.

– Вашими пігулками, які у шухляді лежать. Ви знаєте, це універсальні ліки.

– Господи! Які ліки? – не вірячи почутому, кинулася до шухляди лікарка, дістаючи звідти випотрошений блістер. – Так це ж BISACODYL! Проносне! Я для тата придбала, в нього закрепи часті.

– Я в латині, Олено Степанівно, не дуже, але ж ви самі бачите, допомогло! Той, що скаржився на болі в голові, не повернувся, виходить, що ліки допомогли. А другий, з хворими ногами, так звідси чкурнув, що аж милиці залишив. Ну а, щодо цього пацієнта, то, думаю, ви помітили, що він на даний час, ще жодного разу не кашлянув. Що не кажіть, Олено Степанівно, ліки ці

УНІВЕРСАЛЬНІ!