Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

Мертель, замість того, щоб вибухнути, тільки розсміявся, підійшов до аптекаря ще на півкроку і завзятим тоном заявив:

- Це я вмію, вмію, пане магістр. Ось з вами не міг би, оскільки не можу розмовляти, весь час відкидаючи назад голову…

- А чому вам треба відкидати голову? – здивувався фармацевт.

- Щоб дивитися нагору. Не люблю я розмовляти, дивлячись нагору, шия від цього болить, - пояснив Мертель, ще більше дивуючи Бруся, і так уже дезорієнтованого.

- Але я зовсім навіть не велетенського зросту...

- Правильно, але ви стирчите на самій верхівці пальми, і я не бачу особливих шансів, щоб ви хоч колись звідти злізли, пане магістр!

Щоки Бруся, вже перед тим багряні, почали наливатися синім. Він зірвався на ноги, встав перед Мертелем і промовив по складах - голос його був переповнений ненавистю:

- А от коли я дивлюся на вас, то ладен повірити тим типам у білих халатах, які стверджують, нібито предками людини були щури!

Мертель схопив аптекаря за лацкани піджака, стиснувши їх у нього під підборіддям – і, мабуть, сильно, бо якийсь шов святкового костюму лопнув. Брусь відповів несподіваним ударом нижньої кінцівки - важким підбором вмазав по ступні агресора, що звалило Мертеля, який зашипів від болю, на підлогу. Падаючи, він не відпустив Бруся, так що впали обидва, щоб перекочуватися немов дворові хулігани, кусаючись, дряпаючись, плюючи, вириваючи волосся в один одного, і обсипаючи лайками.

- "І створив Господь Бог людину за образом і подобою ..." - не без задоволення кинув Станьчак.

Ця цитата зі Святого Письма "пробудила" глядачів, які, внаслідок загального остовпіння, спільного шоку, були вражені своєрідною летаргією, паралічем - який, щоправда, тривав не надто довго. Старший сержант Годлевський, Кортонь, Клос, Бартницький та Кржижановський підскочили до забіяк, розділивши їх пом'яті тіла та відтягуючи до протилежних кінців столу. Мертель з Брусєм приходили до тями повільно, хрипко дихаючи і дивлячись здивованими очима на стіни і оточуючих, немов сюди їх перенесли з якогось іншого виміру реальності або ж з космічної надреальності. Чим більше вони приходили до тями, тим більше сорому було в їхніх поглядах. Заступник директора школи обтрусив костюм і, спустивши голову, вмостився на своєму місці. Аптекар побіг у туалет. Хануш шепнув Малевичу, прикриваючи рота рукою:

- Це все сьогоднішній тиск, дуже низький, який дуже погано діє на гіпертоніків. Плюс ця наливка. Вона, звичайно ж, чудова, але міцна як самогон. Я вже давно про неї чув. А ці двоє пили найбільше, правда, якщо не брати до уваги пана сержанта.

- І пана філософа, - так само, пошепки, відповів Малевич.

- Так? Я і не зауважив…

- А я рахував його чарки, слідкуючи за його жартами… Що ж до тиску та випивки наших двох гладіаторів – то, як кажуть, спиртне іноді допомагає людям, які страждають на тиск.

- Не завжди, та й не кожне спиртне. Набагато частіше від спиртного люди перетворюються на мавп.

- Це так, лікарю, тільки я бачу іншу причину цього мордобою. Не скільки органічну, як історичну.

- Історичну?! – здивувався Хануш.

- Так, історичну. Ви коли-небудь виписували рецепти Мертелеві або для когось з їх домашніх?

- І не один.

- І як ви вважаєте, де він ці ліки купував?

- Дивне питання – у Руднику є лише один аптечний склад…

- Мертель ніколи й нічого в Бруся не купував, він би не купив там порошок, який міг би врятувати йому життя. За всіма ліками він їздить у Ніск.

- І давно вони ненавидять один одного?

- Ось уже тридцять із лишком років. Справа в бабі - покійна дружина Бруся в минулому була нареченою Мертеля. За ці тридцять з гаком весен обидва пана жодного разу не зіткнулися в одному приміщенні, сьогодні – вперше. Ви не місцевий, приїхали до нас в тридцять шостому…

- В тридцять сьомому.

- …так що всього і не знаєте. Але кожна дитина в Рудникові знає, що Брусі на месу ходять о дев'ятій ранку, а Мертелі – на годину дня, щоб не зустрітися.

Всі, які раніше втрутилися в інцидент, уже посіли свої місця за столом; але при цьому мовчали, як би не бажаючи продовжувати дискусію без фармацевта, а може – бажаючи тимчасового карантину, терапії тишею. Брусь повернувся за кілька хвилин, з старанно відновленим проділом, але в жилетці, що лопнула. На його обличчі був вираз побитого пса; очима він водив по стелі, над головами тих, що зібралися. Коли він сів і коли всі чекали, що дискусію відновить граф або його приятель, адвокат Кржижановський – несподівано для всіх голос взяв вартовий громадського порядку:

- Панове… я… того, ну… Прошу, щоб цього не повторилося. В іншому випадку…

- Інакше він витягне палицю і накаже нам розійтися, - закінчив Седляк. – Руку він на цьому набив, часто придушуючи кийком виступи пролетарів…

- Незаконні збіговиськи люмпенів, яких на вулицю виштовхували червоні агітатори та пробільшовицькі осередки! - спростував версію Седляка Кортонь.

- Брехня! – обурився Седляк. – Це були спонтанні народні маніфестації, які розганялися людьми з палицями – правими бойовиками, фашистами та синіми поліцейськими!

- Такий був наказ, пане начальник, вказівки верховної влади, так що нема чого й казати, наказ є наказ! – стояв на своєму Годлевський. – Ми ліквідували лише незаконні виступи, скандали, заколоти, різноманітні зборища. Законних ми не лише не розганяли, а й охороняли – такий був наказ. Поліція, вона має слухатися наказів. Влада наказує, поліція виконує. Але тут… тут я поліцейським бути не хочу, панове. Але якщо…

- У дискусії ви теж не берете участі, пане старший сержант, — зауважив філософ. — Один пан ксьондз і ви досі ні за кого не висловилися. Наполеон мав рацію – ряса і мундир розуміють один одного без слів…

- Я теж не брав участі в дискусії, пане професоре, - нагадав Хануш.

- Ні, чому ж, приймали. Ваше цінне висловлювання щодо кліматичних переваг спиртного… Зізнаюся чесно, що я прийняв цей діагноз близько до серця, а точніше – підшлункової залози.

- Цей вислів не мав нічого спільного з дискусією про викуп людей, яких заарештував гестапівець.

- І для вас це огидно, лікарю? Вступати в договори із гестапо? Ще раз я згадую імператора Наполеона, який сказав: "Честь виключає компроміси". Ви це мали на