Читати книгу - "Моя прабабця Катирина, Eugenio Romany"

‒ Проходьте, проходьте, шановний дон Еухеніо, ‒ сяючи фарфоровою усмішкою промовив полковник, привстаючи з плетеного з лози крісла. Він був у чорних брюках, але без піджака й краватки. Розстібнутий верхній гудзик відкривав підпечену на південному сонці короткувату шию. ‒ Присядьте, будь ласка...

‒ Де мій онук та його наречена? ‒ ледь стримуючи ричання, запитав старий. Його масивна фігура випромінювала загрозу, а кулаки були міцно стиснутими.

‒ Не хвилюйтеся, з ними все добре. Зараз їх запросять сюди. ‒ Лівшиць кивнув мордовороту, що стояв біля великих розсувних скляних дверей у зал. ‒ Розслабтеся, дивіться, яка чудова ніч на морі. ‒ Просторий будинок у сучасному стилі стояв на некрутому схилі й внизу за якихось сто метрів виднілося темне море та світла місячна доріжка на ньому.

 Мордоворот з КДБ

‒ Ви що морськими краєвидами торгуєте? ‒ напруження трохи відпустило діда.

‒ Не зовсім... ‒ у цей момент з будинку на терасу вийшли міцно тримаючись за руки Матвій з Нією. Від яскравого світла вони кліпали очима і Матвій не одразу розгледів дідуся, що сидів до нього в пів оберта.

‒ Дідусю! ‒ хлопець кинувся до діда, тягнучи за собою дівчину.

‒ Hola Mateo. ¿Que tal? ¿Como estais? ¿Es tu novia? ¿Nya? (Привіт, Матвію! Як справи? Як ви? Це твоя наречена? Нія?) ‒ дід встав, обняв онука, міцно стис його і простягнув руку дівчині. Він продовжував говорити іспанською, щоб дівчина та оточуючі могли його розуміти.

‒ Bien. З нами все добре, ‒ додав юнак рутенською. Він намагався виглядати солідним чоловіком ‒ опорою, але в голосі відчувалися радісні дитячі нотки.

‒ Радий знайомству, Нія. Матвій багато про тебе розказував, ‒ посміхнувся дід і добавив: ‒ По телефону...

‒ Ідіть прогуляйтеся до моря, ‒ старий запитливо глянув на Лівшиця і той кивнув. ‒ Мені тут хочуть зробити ділову пропозиція, ‒ цього разу посмішка діда вийшла трохи кривуватою.

За молодими тінню прошмигнув охоронець, але старий не переживав. Тільки що він почув далекий подвійний крик сови і впевнився, що його служба охорони вже оточує зовнішній периметр. Сигнал мініатюрного УКХ-передавача в лівому каблуці олігарха часом пропадав через гірський рельєф, але завдяки координації трьох приймачів шеф охорони точно визначив, куди його привезли.

‒ Я пропоную Вам купити цю віллу за готівку і за дуже привабливою ціною. В ціну входять будівлі та майже п’ять гектарів землі включно з цим затишним пляжем, ‒ полковник показав у той бік, куди пішли Матвій з Нією. Всього мільйон англійських фунтів або два з половиною мільйони німецьких марок...

‒ Ви ж добре знаєте, що я не цікавлюся елітною нерухомістю. Ми самі будуємо житло для наших робітників, і землі для цього в мене вдосталь. Моє проживання у фортеці Санта Ана ‒ це лише збіг обставин, що перейшов у звичку. Думаю, що після моєї смерті вона повністю стане музеєм цього краю з такою багатою історією.

‒ От і віддасте цю віллу своєму спадкоємцеві, ‒ єврей підлесливо усміхнувся і показав головою в напрямку моря.

‒ Що ж, тоді ви йому її й подаруєте, ‒ в очах старого заграли бісики. ‒ А я випишу вам особисто чек на п’ятсот тисяч для лондонсько банку.

Він дав зрозуміти полковнику, що чудово зрозумів його професійний провал та намір стати «невозвращєнцем». Зазвичай, московити й просили притулку в Британії в обмін на злив відомої їм інформації, що могла б зацікавити секретну службу SIS, або, як її знають у вузьких колах, MI6.

Це вже була холодна помста. Лівшиця, що вважав себе найрозумнішим у КДБ розкусив якийсь «предсєдатєль совхоза», як він називав для себе латифундиста. Полковник ледве втримав себе в руках, але гроші він любив дуже і продавжив торги.

‒ Вісімсот тисяч фунтів...

‒ Сімсот п’ятдесят і крапка...

‒ Добре. Зараз нотаріус переробить договір купівлі-продажу на дарування і я його підпишу, а Ви, доне Еухеніо, передасьте мені чек. Зранку ви зможете викликати свого водія і повернутися додому, але нотаріус зареєструє договір у Малазі лише коли я отримаю гроші в банку. Як Вам такий порядок дій?

‒ Я згоден.

Очікувати довелося недовго. У жвавого нотаріуса з тоненькою ниткою вусів були з собою типові договори, куди він від руки вписав лише потрібні дані дарувальника, обдарованого та об’єкта нерухомості та обмін екземпляра договору на чек відбувся вже через чверть години. На той час Матвій з Нією повернулися з порогулянки і полковник, вдаючи гостинного господаря, запропонував:

‒ Думаю наше товариство вже Вас трохи втомило, тому ви можете піти у флігель, де зможете перекусити й відпочити, а зранку охорона віддасть вам ваші радіотелефони.

Ні їсти, ні пити дід не дозволив. Московити ще з монгольських часів спеціалізувалися на отрутах і дон Еухеніо враховував, що їх просто можуть знищити як небажаних свідків. «Нема людини, не буде проблеми»