Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Обов'язково треба сфотографувати, зробив висновок він. Відчинив двері і дістав з рюкзака маленький фотоапарат.

– Але ж, курва, буде стаття! – сказав він собі. Йому також спало на думку, що було б круто, якби ця тітонька стала наступною жертвою вбивці. Нерозумно так думати, але яка трупу різниця, якщо вона все одно мертва.

Він повернувся до вхідних дверей, хаотично озираючись на всі боки. Нікого не побачив. Схопився за ручку. Нічого. Вони були замкнені. Як то, курва, замкнені?

"Герда, синку, автоматично захлопується" – в живі очі підказав насмішник. – Ніхто в світі не знає, як ця штука насправді працює. Особливість її в тому, що вона завжди замикається, коли ти виходиш з дому без ключів".

Бартош сердито вдарив ногою у двері, але вони, звісно, не відчинилися. Він вирішив обійти будинок у пошуках чорного ходу або прочиненого вікна. Страх перед нападником зник, він нарешті почув, як той тікає. Так, тут точно вже нікого не було.

Нікого живого – він міг розраховувати на свого насмішника, мабуть, у будь-який момент.

На жаль, вікна були нові, класичні пластикові, всі зачинені. На що він розраховував у січні? Не виб'єш – не потрапиш. Ні, він не міг собі цього дозволити. Якби він вдерся, його б точно назвали злодієм або, не дай Боже, вбивцею. Ходімо назад, Барте. Думаю, треба викликати псів[13].

Але що він їм скаже?

А скаже їм правду. Йому нема чого боятися, у нього є свідок в особі Камінчика, який все підтвердить, були білінги їхніх розмов, спокуха.

Він дійшов до машини, і в ту ж мить ліхтарик на його мобільному згас, а разом з ним пішов собі спати весь телефон.

Трясця.

Хе-хе-хе, – прокоментував у своєму стилі насмішник. – Ти пошкодував витратити дві тисячі на автомобільну зарядку? Шкода було? Хе-хе.

Бартек сів у машину. І що тепер робити? Треба йти в поліцію. Або знайти когось з телефоном і подзвонити. Він вирішив повернутися назад тим же шляхом. Проста справа, він встановить навігацію на "додому" і їхатиме, поки не побачить привітну халупу, освітлений, бажано з домофоном. Зупиниться, спокійно подзвонить у двері, попросить про допомогу, пояснить, що і як. Це хороший варіант. Ба, єдина і заєбіста.

Як сказав, так і зробив. Щоправда, руки трохи тремтіли, але вбити навігаційний напрямок "додому" вдалося. Добрий голос чемпіона ралі підказав йому повернути назад. Він завів машину і... завмер. Світло фар вихопило з темряви фігуру. Вона стояла саме там, де закінчувалася смуга світла. Раптом вона рушила в бік лісу. Тремтячою рукою Бартек натиснув на вимикач і ввімкнув довге світло. Він ще встиг зловити непроханого гостя, як той зник між деревами. Хто це був! Що він бачив насправді, а що намалювала його уява? Напевно, це був якийсь тип. Хоча йому здалося, що він бачив довге волосся, можливо, світле. Хоча, можливо, це був і шарф. Трясця! Це не мало права відбуватися, це не був якийсь дешевий американський фільм жахів. Втекти? Чи, може, вийти і переслідувати його?

Як ж, як же, варшав'янин буде ганятися за незнайомцем по темному лісі з фінкою. Тут є лікар? Бажано психіатр? – заговорив насмішник. Цього разу він мав рацію.

Журналіст ввімкнув задню передачу і, як рекомендував Кшиштоф Головчик, розвернувся. Поїхав до центру села, якщо його можна так назвати. Він мав проїхати один перелісок, запам'ятав його, бо це був саме той пункт, де він раніше мав серйозні побоювання, чи не збився він зі шляху і чи не веде його навігатор вбік. Поволі він заспокоївся. Був у машині, їхав назад, йому нічого не загрожувало.

Потім він знову щось побачив, рух на узліссі. Ні, це неможливо, щоб хтось зміг пробігти тут. Не можна бути швидшим за машину. Натиснув на гальма. Щось блиснуло перед ним. Довге світло показало якесь залізо і відблиски. Посеред дороги лежав недбало кинутий велосипед. З цієї відстані він побачив, що біля нього щось лежить. Людина? Він натиснув на ручне гальмо і, не загасивши двигун, вийшов, надовго залишивши його працюючим. Фінку міцно стискав в руці.

Скерувався до велосипеду і прокляв себе, оскільки працюючий двигун заглушав все навколо. Кляті дизелі, добре, що їх збираються заборонити! Зупинився, і тремтіння пробігло по його спині, а холодний піт вперше за цю ніч непомітно для нього самого пролився по обличчю. Трясця. Хтось ішов за ним, він не чув, але бачив миготливу тінь від фар автомобіля.

– "Отче наш, помилуй", – промовив він собі під ніс. Він хотів швидко розвернутися, щоб зустріти невідомого, але ноги не слухалися його. Нарешті, переборовши слабкість, почав обертатися. Краєм ока вловив рух. Раптом він відчув страшенний біль у голові і з подивом зрозумів, що лежить на землі. На його лобі було щось тепле. Він хотів перевірити, що це, але не міг поворухнути рукою. Насправді, він взагалі не міг поворухнутися.

– Курва, курва, курва, о Боже, курва, – вигукнув Бартек на одному диханні. Він також відчув щось тепле у своїй промежині. Всцявся.

Нападник присів перед його обличчям. Бартек бачив лише черевики, ймовірно, військові, і джинси. Можливо, тому, що його засліпила власна машина. Раптом перед його очима щось впало. Камінь. Закривавлений. Хто носить з собою камінь? Тим часом бандит вирвав фінку з його все ще стиснутої руки. Журналіст почув, як чоловік зітхнув, а потім шелест одягу, ймовірно, його мучитель замахнувся.

– О, курва, о Боже.

І все згасло.

РОЗДІЛ 4

– "А ім'я йому сорок і чотири"[14], – сумно сказав Кшисєк, рахуючи вагони поїзда, що проїжджав через переїзд.

– Ти рахуєш? – запитала Вероніка. – Я думала, що це дитяча забавка.

– Ти зараз теж почнеш рахувати. Зачекай хвилинку.

– Адже він уже проїхав, – здивувалася жінка.

Кшисєк навіть хотів вступити в якийсь глибший діалог, не тільки про вагони, але не міг дивитися їй в очі. Вони їхали рівно три хвилини, стояли десять перед шлагбаумом, а він все ще напружено дивився у вікно, чогось шукаючи. Він почував себе дурнем через електронного листа, ну і був абсолютно наляканий. Вероніка, безсумнівно, була привабливою по телевізору, але в житті вона просто збивала з ніг. І цей аромат... Мабуть, це були дуже дорогі парфуми. Коли буде в "Россманні", обов'язково пошукає такі.

Вероніка зателефонувала на телефон, який хлопець отримав від Якуба,