Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Вид на Луб’янку і пам’ятник Феліксу Дзержинському до його повалення

- *

В атмосфері свободи, що настала після розпаду СРСР, нове російське керівництво прагнуло унеможливити повернення країни до поліцейської держави минулого. Реформаторський голова Вадим Бакатін був призначений для руйнування моноліту КДБ, проголосивши: - Традиції чекізму мають бути викорінені. - Бакатін запровадив заходи, спрямовані на обмеження позасудового контролю спецслужб над суспільством: КДБ буде розформовано і замінено незалежними органами, які конкуруватимуть між собою на рівних; вони будуть прозорими, діятимуть на засадах верховенства права і поваги до прав людини; їхнім основним завданням відтепер буде боротьба зі злочинністю, а не переслідування політичних поглядів.

Наступне десятиліття було важким часом для таємних поліцейських. Організація-наступниця КДБ, ФСБ, була блідою тінню свого попередника, була реструктуризована і, здавалося, кастрована, працювала зі значно скороченим бюджетом і лише половиною свого попереднього штату. Це означало, що 200 000 колишніх співробітників КДБ, людей, які звикли до безконтрольної влади над своїми співгромадянами, стали безробітними. Тисячі з них знайшли роботу в приватних охоронних структурах, як охоронці, аналітики та виконавці, допомагаючи політикам, бізнесменам або - в багатьох випадках - тіньовим фігурам зі світу організованої злочинності, що стає все більш помітним. Зв’язок між КДБ і мафією стане явищем загальнонаціонального масштабу. Навіть ті агенти, які залишалися на службі у ФСБ, отримували невизначену і часто невиплачувану заробітну плату. Як наслідок, вони також були вразливі до вербування приватним бізнесом та кримінальними угрупованнями, використовуючи свої внутрішні знання та авторитет, щоб заробляти гроші на стороні, навчаючись служити державі та власним приватним інтересам водночас.

Існувала ще одна категорія співробітників КДБ - чоловіки і жінки, чий ідеологічний світогляд був сформований організацією, і які були віддані справі повернення її з мертвих. Навіть коли радісний натовп святкував кінець терору в серпні 1991 року, невелика група офіцерів вислизнула з Луб’янки, залишаючись у тіні, і непомітно відкрутила залізну дошку пам’яті Юрія Андропова, врятувавши її від гніву натовпу. Андропов був шанованим головою КДБ, який служив понад 15 років на піку могутності організації в тисяча дев’ятсот шістдесятих і тисяча дев’ятсот сімдесятих роках, перш ніж змінив Леоніда Брежнєва на посаді генерального секретаря Радянської Комуністичної партії в 1982 році. Його рання смерть скоротила його правління як радянського лідера, але репутація Андропова в колах КДБ залишалася високою. Коли тисяча дев’ятсот дев’яності роки обернулися політичним розчаруванням і економічним колапсом, його ім’я згадували таємні міліціонери, які прагнули повернути свої дні слави - якби тільки Андропов був живий, говорили вони один одному, він би врятував комунізм, запобіг хаосу бандитського капіталізму і встановив би щось на зразок китайської державної моделі. Їхня ностальгія за минулим подвоювалася труднощами з пошуком своєї ролі в Росії сьогодення; вони робили те, що було потрібно, щоб вижити, вичікуючи свого часу, мріючи повернути собі місце за найвищим столом. Найважливіше те, що, як ми мали дізнатися на власній шкурі, саме до цієї категорії розчарованих апаратників належав Володимир Путін.

Багато росіян не поділяють думку про те, що сьогоднішні співробітники ФСБ - це лиходії, які топчуть права людей у себе вдома і вбивають невинних жертв у Великобританії. Навіть у тисяча дев’ятсот дев’яностих роках, в часи найбільшої відкритості нашої країни, існувало відчуття, що розформування КДБ позбавило Росію потужної сили правопорядку, без якої країна може вийти з-під контролю.{4} Без важелів нагляду і примусу, які забезпечував сильний апарат безпеки, уряд Бориса Єльцина мав мало засобів для боротьби з безпрецедентним сплеском організованої злочинності, що охопив країну. Потрібно було знайти альтернативні механізми. З необхідності - чи, можливо, за власним бажанням - ФСБ шукала порозуміння з кримінальним світом. У більшості великих міст Росії ФСБ взяла на себе роль посередника між гангстерами, бізнесменами та міськими чиновниками, часто за допомогою колишніх співробітників КДБ, які працювали в усіх трьох таборах. Метою було досягти компромісу, неформального перемир’я, за якого злочинці пом’якшили б свою поведінку, що дозволило б владі підтримувати видимість порядку на вулицях, закриваючи очі на їхню злочинну діяльність.

У Санкт-Петербурзі ця домовленість була інституціоналізована. Мер Анатолій Собчак доручив Путіну, який на той час був першим заступником голови міського уряду Санкт-Петербурга, працювати з кримінальним світом міста. Роль Путіна полягала в тому, щоб кооптувати босів організованої злочинності, щоб забезпечити мінімізацію спалахів насильства і дезорганізації. Натомість кожен отримував частку прибутку від розгулу рекету, проституції та транспортування наркотиків. Силовики, які охороняли фаустівську угоду між владою