Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

Ми вже були в повітрі, коли віце-президент Альберт Гор зателефонував Примакову і повідомив, що кампанія бомбардувань ось-ось розпочнеться. Примаков мав вирішити, що робити. Більшість росіян вважають сербів нашими історичними союзниками, братами-слов’янами, які разом з нами боролися проти мусульманських сил, що загрожували зі сходу. Після поспішних обговорень Примаков наказав екіпажу розвернути літак посеред польоту над Атлантикою і повернутися до Москви, скасувавши давно запланований раунд переговорів на високому рівні з адміністрацією Клінтона з питань економіки та безпеки. Це був драматичний протест проти військових дій Заходу проти Сербії, а також символічний розворот у відносинах Росії із Заходом. Хоча я був у тому літаку, я не впевнений, що в той момент повністю усвідомлював доленосні наслідки того, що відбувалося. Однак було цілком реальне відчуття того, що на наших очах розігрується історична драма. В аеропорту Шеннон в Ірландії, де ми приземлилися для дозаправки на зворотному шляху додому, я купив ящик ірландського віскі, і ми всі розпили його, щоб заглушити нашу тривогу за майбутнє. Ми не знали цього, але трохи більше ніж через півроку Єльцина не стане, і Росія опиниться під владою лідера зовсім іншого типу.

*Розділ 5

- ПРИНИЖЕННЯ

Найяскравішим спогадом мого дитинства було те, що мені дозволяли не спати допізна в новорічну ніч. З ранніх років я знав, що за кілька хвилин до півночі - за мить до того, як по національному телебаченню пролунають куранти Кремля, сповіщаючи про настання нового року, - до нас, російського народу, звернеться лідер країни. Ця традиція була започаткована у 1941 році, у найтемніші дні війни, коли титулярний глава держави Михайло Калінін вийшов на радіо, щоб згуртувати радянський дух перед обличчям нелюдського натиску Гітлера. У моїх ранніх спогадах, це був Леонід Брежнєв, який нерозбірливо говорив про те, що було досягнуто і що очікується в наступному році. У 1985 році ми з особливим хвилюванням спостерігали, як новий господар Кремля, Михайло Горбачов, окреслював своє бачення змін. Потім у 1987 і 1988 роках відбулося надзвичайне видовище, коли Горбачов і Рональд Рейган помінялися ролями, так що Рейган говорив з нами, а Горбачов звертався до американського народу в новорічну ніч, що принесло нам відчутний доказ того, що холодна війна відтає.

Але найбільший сюрприз приніс 1999 рік. Мільйони телеглядачів, які опівночі ввімкнули телевізори, очікуючи побачити знайоме червонопике, одутле обличчя Бориса Єльцина з келихом шампанського в руці, були шоковані. Замість нього перед прикрашеною ялинкою сидів маленький, незнайомий чоловік у погано сидячому костюмі, який намагався виглядати по-президентськи. Порушуючи багаторічну традицію, Єльцин вже виголосив свою новорічну промову, і замість звичних, заїжджених виразів національного привітання, він налякав нас. - Я хочу попросити вибачення, - сказав Єльцин, - за те, що не зміг здійснити всі наші мрії, за те, що не зміг передбачити, що те, що спочатку здавалося легким, виявиться болісно важким. Я прошу вибачення за те, що зрадив надії всіх нас, хто вірив, що ми зможемо одним стрибком перестрибнути з сірого, ретроградного, тоталітарного минулого в сяюче, багате і цивілізоване майбутнє. - Єльцин оголосив, що йде у відставку, щоб передати президентське крісло новій людині, - сильній людині, яка заслуговує на те, щоб стати президентом, - яка забезпечить, щоб Росія ніколи більше не повернулася до свого дискредитованого, авторитарного минулого. Для тих, хто не знав, хто ця “сильна людина” - а таких, мабуть, більшість - з’явився корисний підпис, що називав його “Виконуючий обов’язки президента Російської Федерації, Володимир Володимирович Путін.

Для більшості з нас перші слова нового президента здалися обнадійливими, категоричним підтвердженням того, що він продовжуватиме відкриту, дружню до Заходу політику свого попередника, щоб Росія залишалася на шляху ліберальної, вільної ринкової демократії. - Запевняю вас, що вакууму влади не буде, - пообіцяв Путін. Російська держава буде твердо стояти на захисті свободи слова, свободи совісті, свободи ЗМІ, права приватної власності і всіх фундаментальних елементів цивілізованого суспільства. Росія безповоротно зробила вибір на користь демократії та реформ, і ми будемо продовжувати переслідувати ці цілі… Новий рік - це свято, коли мрії збуваються, і це, безумовно, так і є цього року. Я вірю, що надії і мрії, які ми всі плекаємо, безсумнівно, здійсняться.

Обіцянки Путіна були втішними; більшість з нас пішли спати з полегшенням. Але ми могли б цього не зробити, якби знали, що сталося раніше, за дверима. Коли 14 грудня Єльцин сказав Путіну, що ось-ось стане лідером наддержави, “сильна людина” відповів, що “не готовий” (принаймні, так написали і Єльцин, і Путін у своїх звітах про зустріч). Але незабаром “сильна людина” дозволила себе переконати. Стрімкий зліт з невідомості проніс його від непримітної кар’єри в нижчих ешелонах розвідувальної служби Радянського Союзу, КДБ, через посади на державній службі в Санкт-Петербурзі, а потім у Кремлі, до несподіваного річного перебування на посаді керівника правонаступниці КДБ, Федеральної служби безпеки (ФСБ), потім тримісячного перебування на посаді в.о. прем’єр-міністра і, нарешті, до командних вершин влади.

Отримавши звістку про своє підвищення, Путін точно знав, кому він повинен звітувати; через день або близько того він вирушив прямо до свого старого місця - на Луб’янку, в штаб-квартиру ФСБ, а раніше - КДБ. На урочистому вечорі на честь ленінського карального органу репресій, таємної поліції ЧК,{3} Путін підняв келих за своїх колишніх колег з ФСБ. - Товариші, - заявив він у вітальній промові, - хочу повідомити вам, що група співробітників ФСБ, відряджених вами для роботи під прикриттям в уряді країни, успішно виконала перший етап своєї місії!

Тоді це могло здатися нешкідливим жартом - хоча й дещо позбавленим смаку, зважаючи на жорстокість і страждання, які протягом багатьох років відбувалися в підвалах Луб’янки, - але в ретроспективі ця історія набула виразно зловісного відтінку. Хвалькуватість Путіна на таємному міліцейському балу потрібно розглядати в контексті того часу. До 1999 року Радянський Союз проіснував майже десять років, і його жорстоких виконавців, колись страшного КДБ, більше не існувало. Розпад СРСР залишив усіх росіян приголомшеними і розгубленими, але для співробітників спецслужб потрясіння було ще більш болючим. Подією, що ознаменувала розпад СРСР і кінець семи десятиліть комуністичного правління, стала шалена спроба державного перевороту в серпні 1991 року, яка мала на меті зупинити лібералізаційні реформи Горбачова