Читати книгу - "Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Де я? — запитав хлопець і почав розгублено крутити головою. — І де цуценятко?
— Не хвилюйся, Митьку, — тихо промовила Олянка, — це все тобі сниться.
А дядечко Юліан, який страшенно зрадів з того, що Митько полагодив кран і врятував Країну нямликів від повені, лагідно усміхнувся до хлопця і сказав:
— Он, бачиш там, попереду, тунель? — іди весь час прямо, нікуди не звертай. За годину крізь потайний хід ти вийдеш на берег річки. І, головне, коли зустрінеш людей, не розповідай їм про те, що тут бачив.
— Кажи, що тебе викрали космічні прибульці — тоді тобі обов’язково повірять! — порадила Олянка й помахала Митькові на прощання рукою.
За хвилину, попрощавшись із дядечком Юліаном, Олянка вже бігла до отвору в стіні, який вів прямісінько до її кімнати. Вона з радістю помітила, що вода під її ногами вже не хлюпає, а коли вистрибнула на м’якенький килимок, який Буцик завбачливо простелив на підлозі, то переконалася, що від пустотливого водограю, який ще так недавно бив зі стіни у її кімнаті, не лишилося й сліду.
— Зараз я тобі все розповім, — сказала вона Буцикові, що сидів на кріслі-гойдалці й з цікавістю позирав на Олянку.
Та в цю хвилину за стіною, у кімнаті батьків, пролунав пронизливий дзвін будильника. Нямлик знизав плечима, усміхнувся, а тоді підійшов до Олянки, підняв її на руки і дав легенького щигля по носі.
Отямилася дівчинка від того, що мама торсала її за плече й казала:
— Прокидайся, сонько, а то спізнишся в садочок! І навіщо ти поставила повний глечик води біля стіни? Негайно віднеси його на місце!
Олянка підхопилася з ліжка, і коли відносила глечик на підвіконня, побачила, що на його дні лежить металевий зуб — усе, що залишилося від страшного діркокрута Жалібно-Скавчальського.
«Цікаво, а чи працюватиме в нашому будинку Митько? — подумала Олянка. — Якщо так, треба буде обов’язково з ним подружитися…»
БАЛАКУЧА КВІТОЧКА
Розділ перший,
у якому Олянка дізнається, що є хвороби набагато страшніші за ангіну,
і вилікувати їх можна лише за допомогою нямлика
Вже третій день Олянка лежала в ліжку. Все почалося з прогулянки у весняному лісі. Нарешті вони з мамою і татом разом поїхали за місто! Дівчинка побачила перші проліски, що пробивалися з-під сухого торішнього листя, нагодувала двох веселих білок горішками, пускала в річку човники, що їх тато вирізав із соснової кори.
А потім, коли вони вже зібралися їхати додому, потяглася за проліском, що ріс на краю струмочка, і, звичайно, промочила ноги. Тож, коли вони повернулися додому, щоки в Олянки палали, страшенно боліло горло, а чоло було таке гаряче, що мама й без Термометра визначила — ангіна!
Тепер треба було пити чай із калиною, ковтати гіркі піґулки й полоскати горло такою солонющою водою, що аж сльози виступали на очах.
Та найгірше було те, що вдень Олянка залишалася вдома зовсім сама. І дівчинці починало здаватися, іцо вона взагалі нікому в світі не потрібна.
Ну то й що, що мама з татом готуються до нової експедиції? Невже вони не розуміють, що їхні полярні ведмеді, морські котики й пінґвіни здорові-здоровісінькі.
А вона лежить сама, страшенно нудиться і ось-ось заплаче.
— Тю, і чого б я оце зітхав і тер очі! — раптом почула дівчинка знайомий тонкий голосок і побачила, що біля її подушки сидить Буцик.
Малий чоловічок так кумедно хитав головою, що Олянка, хоча й образилася на нямлика, все ж не змогла стримати усмішку.
— Буцику, припини! — промовила вона захриплим голосом, — невже ти не бачиш — я й справді захворіла. У мене ангіна!
— Ан-гі-на? Та хіба це серйозна хвороба? Нямлики на неї навіть уваги не звертають.
— Невже ти ніколи не застуджувався? — здивувалася дівчинка.
— Ніколи! — заявив Буцик. — І головне, я добре знаю, що треба робити, щоб ніяка ан-гі-на тебе не вхопила.
— Що?
— Та просто полетіти до Чхальського лісу, знайти там Балакучу Квіточку й понюхати її, щойно на небі з’явиться перша зірка і квіточка почне розповідати усілякі нісенітниці. Знала б ти, які чудернацькі історії розповідає оте базікало.
— Нічого собі рецепт! — засміялася Олянка, — а я вже подумала, що ти й справді знаєш якісь чарівні ліки від ангіни!
— Ти що, мені не віриш? — запитав нямлик і глянув Олянці просто в очі. — Хіба я тебе колись дурив?
Дівчинці стало соромно і вона поспішила вибачитися:
— Та ні, що ти, звичайно, вірю…
Але Олянка забула, що Буцик уміє читати її думки. Малий чоловічок ображено насупився і сказав:
— Гаразд, я тобі доведу, що лікуватися можна не тільки ось цими піґулками, мікстурами й гірчичниками! Здоровані не знають, що кожна хвороба, якщо її як слід налякати, тікає світ за очі. До речі, саме так я позбувся неймовірно небезпечної хвороби, що зветься «затинайка». Це коли ти на кожному слові затинаєшся, червонієш, а часом слова просто застрягають у тебе в горлі. Найстрашніше: коли цю хворобу вчасно не вилікувати, то вона так тебе мучить, що може примусити говорити зовсім не те, що ти хочеш.
— А хіба так буває?
— Ще й як! Ось, наприклад, ти відкриваєш рота і хочеш з кимось привітатися. А замість цього твій язик сам по собі белькоче: «Ого, які в тебе розлогі вуха! Як лопухи!» Або: «Якого дурнуватого светрика ти сьогодні надягла. У такому лише в цирку виступати!»
— А я й не здогадувалася, що є така хвороба…
— Є! А ось мій дядечко Юліан якось підхопив дуже підступну болячку, яка має назву «ненажерка». Це коли раптом десь у гостях на тебе нападає такий апетит, що ти з’їдаєш геть усі тістечка й цукерки, а господарі й гості навіть скуштувати тих солодощів не встигають.
— А знаєш, Буцику, одна моя подружка, по-моєму, також хвора на «ненажерку», — замислено промовила Олянка, бо пригадала, як Маринка, з якою вони дружили ще з молодшої групи дитячого садочка, одного разу крадькома з’їла цілий торт…
— Так отож! — зауважив Буцик, — і повір мені, без сторонньої допомоги цій бідолашній дитині не обійтися.
Розділ другий,
де Буцик, як завжди, ласує чарівною стравою,
а Олянка, аби помандрувати до Чхальського лісу,
змушена вдатися до хитрощів
— Нямлику, я б дуже хотіла помандрувати до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
